Выбрать главу

Кребс покінчить з собою після того, як вип'є пляшку вермуту і з'їсть бутерброд, намазаний російською червоною ікрою. Цю банку він зберігав три місяці — делікатес закупили офіцери з військового аташату рейху в Швеції і прислали йому на іменини.

…А після цього Борман викличе фюрера гітлерюгенду Аксмана її скаже йому:

— Готуйтеся до прориву. Через півгодини я приєднуюсь до вас, чекайте. — І — подзвонивши кудись по телефону від радистів — вийде в сад рейхсканцелярії у супроводі двох офіцерів СС, яких прислав Мюллер ще минулої ночі.

…Через сорок хвилин Борман повернеться, Аксман здивується, чому рейхслейтер не говорить ні слова, скупий у рухах, здається навіть трохи менший на зріст.

— У мене сів голос, — глухо пояснив Борман. — Усі накази віддаватимете ви.

Цим двійником Бормана був Вернер Краузе. Сорок сьомий. Пластичну операцію йому зробив доктор Менгеле. Найбільше мучився зі шрамом на лобі але все-таки виконав блискуче… Тільки от голос відрізнявся.

Прорив прикривало двадцять танків. Вони змогли пробитися крізь бойові порядки п'ятдесят другої стрілецької дивізії, взяли курс на північний захід, у напрямі до Гамбурга, їх наздогнали тільки на світанку другого травня. Розстріляли в упор з гармат. Двійника Бормана серед обгорілих, спотворених трупів тоді не знайшли.

…П'ятого травня рано-вранці підводний човен особливого призначення відійшов од пірса, занурився в море і взяв курс на Аргентіну. На його борту були Борман і Мюллер.

…Тринадцятого травня Штірліц опритомнів. Тиша була відчутна. В неї навіть запах був — особливий, морський, йодистий, коли хвилі розбиваються на мільйони холодних білих бризок і повільно осідають, і чайки квилять нестямно, і стрілчасте листя пальм тріщить на вітрі, наче погана декорація в оперному театрі. Десь удалині перемигуються вогники на березі, і в них — такий спокій і надійність, що аж серце щемить, і минулі роки здаються нереальними, ніби казка з щасливим кінцем.

Штірліц підвівся на ліжку. Стіни кімнати були білі. Схоже на Іспанію. Там такі ж побілені стіни, як у нас на Україні. Тільки іспанці люблять нефарбовані дерев'яні меблі, злегка прооліфлені, а українці фарбують свої стільчики й шафи. Вікно було зачинене дерев'яними віконницями, що грюкали на вітрі. Справді пахло морем. Сидіти він не міг — біль у грудях був невпинний, ріжучий.

Він відкашлявся, захлинувся кров'ю, застогнав, упав на подушку.

У кімнату ввійшов немолодий сивоголовий чоловік, витер йому обличчя, поклав, дбайливо укрив пледом, прошепотів:

— Тихше… Ми у своїх… Ви на явці ОДЕССи, все гаразд, ви уже в Італії, завтра вас відправлять до Іспанії. Небезпека позаду, спіть, вам треба відпочивати, штандартенфюрер… Ваше ім'я віднині Рудольф Дрок… Запам'ятайте, доктор Дрок…

…Двадцять сьомого жовтня 1945 року, заново навчившись ходити, Штірліц надіслав лист з Мадріда на відому йому адресу в Стокгольм.

Відповіді звідти не було. Війна скінчилася — опорну базу радянської розвідки ліквідовано.

…Тринадцятого жовтня 1946 року в Мадріді на авеніда Хенераліссімо до нього підійшов невисокий чоловік у важких, американського крою черевиках і сказав:

— Я представляю організацію, яку очолює Аллен Даллес, вам, мабуть, відоме це ім'я. Чи не погодились би ви пообідати разом зі мною? Нам є про що поговорити — не тільки згадати минуле, а й подумати про спільну роботу в майбутньому…

1982

Ялта — Берлін.

Протистояння віку

Про роман Юліана Семенова «Наказано вижити»

Чомусь помітно порожніли вулиці в ті години, коли по телебаченню — і вдруге і втрете! — показували серіал «Сімнадцять спалахів весни». Відкинемо зразу, як казав Маяковський, пояснення, які «близько лежать». Так, глядач любить гострі, напружені сюжети, так, його покорила чудова гра В. Тихонова, Р. Плятта, Л. Броневого, Є. Євстигнєєва… Це безперечно. Але бували фільми з сюжетами ще більш закрученими, поставлені не менш професійно, а глядач, віддавши їм належне, ставився до них набагато спокійніше.

У чому ж тут річ? Я думаю, ось у чому. Напруженість сюжету роману й телесеріалу «Сімнадцять спалахів весни» визначається не його хитросплетіннями, а глобальністю того протистояння, що відбувається не між Гіммлером, Кальтенбруннером, Шелленбергом, Мюллером, з одного боку, і Ісаєвим — Штірліцом, пастором Шлагом, Плейшнером — з другого, а між двома світоглядами, діаметрально протилежними один одному не тільки за філософськими основами, але й за найдрібнішими морально-психологічними проявами в особі. І не просто образи, нехай і типові, створив Юліан Семенов — він відобразив процеси, масштабні події, що значною мірою виразили це вирішальне протистояння нашої епохи.