— Якщо не можете не курити — куріть.
— Спасибі. — Штірліц усміхнувся.
Мюллер швидко глянув на нього:
— Чого це ви смієтесь?
— Я колись читав книжку єврейського письменника Шолома-Алейхема… В нього там були цікаві рядки: «Якщо не можна, але дуже хочеться, то можна».
— Чудово, — сказав Мюллер і підняв свою чарку. — За ваше благополучне повернення, за те, що ви блискуче виконали свій обов'язок, і за ваші філологічні здібності.
Штірліц випив, закусив салом — воно й справді було смачне — і спитав:
— А чому «філологічні здібності»?
— Тому, що я знаю списки всіх тих євреїв, книжки яких видавалися в Німеччині. Шолома-Алейхема там не було. Його видавали тільки в Росії.
— Правильно. І ще тричі видавав його Галлімар у Парижі.
— Та чорт з ним, з тим Алейхемом, я зараз хотів би знайти серед своєї рідні якогось єврея, незабаром це дуже знадобиться, коли сюди наїдуть жидочки з Америки, а Сталін пришле своїм намісником Іллю Еренбурга… Гаразд, розповідайте про розмову з Борманом… Ви не писали її?
— Ні. І надалі цього не робитиму.
— Чому?
— Тому що після моєї першої з ним зустрічі він і так змінив своє ставлення до вас… Ви ж були в нього після того, як я розповів йому про вашу безмежну відданість?
— Він сказав вам про це?
Штірліц знизав плечима:
— А хто ще міг мені про це сказати?
— Ваш шеф і мій друг Шелленберг, наприклад…
— Мій шеф і ваш друг Шелленберг, мабуть, віддасть мене в руки імперського народного суду за те, що я сприяв зрадницьким переговорам пастора Шлага з англо-американцями…
— А кого представляє Шлаг? За ним хіба стоїть хтось? Він зв'язаний з нами? Чи з партією? Він був і лишився зрадником, Шелленберг знав, кого відправляти в Берн… Мене принаймні Шелленберг поки що не просив зайнятися вами як «пособником ворогів».
— Попросить.
— Ви сказали про це Борману?
— Звичайно.
— Як він відреагував?
— Сказав, що подумає… Але мені здалося, що ви заздалегідь обговорили з ним таку можливість…
Мюллер знову налив чарки, подивився на свою проти світла, похитав головою:
— Якого біса всіх нас потягло в політику, Штірліц?
— Які ми політики? Шпигуни…
— Справжніми політиками на цьому світі є саме шпигуни: вони знають обидва боки медалі, тобто абсолютну правду, а політики звиваються, як змії, аби відчеканити орел і решку на одному боці, а це, погодьтесь, неможливо.
— Саме тому їхня робота буде необхідна в усі часи, ще не кажіть, ілюзія, а люди до неї охочі…
— Борман справді попросив мене подбати про вашу безпеку, ви знову вгадали… Спалося в Швейцарії добре?
— Так само, як і тут.
— Але там не бомблять, тиша…
— А я не реагую на бомбардування.
— Ви фаталіст?
— Ви до чого завгодно доведете, — зітхнув Штірліц.
— Це правда, уміємо, — погодився Мюллер добродушно. — Ну, розповідайте, про що він говорив?
— Про те, що Шелленберг, мабуть, веде й далі своє діло в Швейцарії і готує нове, в Стокгольмі.
— І вам як спеціалістові по зриву переговорів доручено ввійти в ці комбінації Шелленберга?
— Так.
— Але ні Борман, ні ви не знаєте, як це можна зробити?
— Саме так.
— І Мюллер-гестапо, добрий, старий тато-Мюллер повинен допомогти вам у цьому?
— Повинен.
— А як він це зробить? Що він, мудріший за всіх? Я не знаю, як підкрастися до вашого шефа. Я сушу собі голову другий день і нічого не можу придумати. Краще викладайте ваші міркування, Штірліц, ви розумний і хитрий… Сміливо кажіть усе, що спаде на думку, а я вас коригуватиму…
— Групенфюрер, якщо ви вже не знаєте як, то навіть я при всій своїй хитрості взагалі нічого не придумаю…
— Штірліц, я не люблю, коли кокетують… Та ви й не вмієте кокетувати, ви дуже розумні для цього… Розкажіть мені весь хід операції по Вольфу… З самого початку… Англійці, мабуть, все-таки були праві, коли вирішили — у судовому розгляді — жити за законами аналогії… Я слухаю…
Штірліц зрозумів: почалася перевірка. «Він хоче послухати, як я викладатиму йому свою версію всієї справи… А він ще раз перевірятиме її, виходячи з донесень агентури, розшифровки моїх телефонних розмов, рапортів служби спостереження… Зараз він підніметься й підійде до шафи або кудись іще, де в нього є кнопка, яка вмикає запис… Навряд чи він зважиться, сидячи навпроти мене, шарити рукою в кишені, щоб увімкнути диктофон, він надто великий професіонал, він вичисляє контрагента заздалегідь…»