споглядання, споглядати (θεωρία, θεωρέω, θεάομαι) III, 1; IV, 36; VII, 35; VII, 49; VIII, 21; VIII, 26; VIII, 57; IX, 30; IX, 40; X, 26; XI, 5; XII, 8
В античній філософській традиції — процес пізнання, базований лише на розумових операціях (на противагу до пізнання чуттєвого). Одне з найрадикальніших трактувань споглядання подав Платон, вважаючи, що що істину можна пізнати лише через безпосередній контакт ума з безтілесними ідеями, що мають своє окреме буття. Стоїки здебільшого вели мову про споглядання загальних понять*, що витворюються в умі* як сума чи усереднення часткових. Пор. умоглядність*.
справедливість, праведність (δικαιοσύνη, τὸ δίκαιον) І, 14; III, 4; III, 6; III, 16; IV, 3; IV, 10; IV, 12; IV, 22; V, 12; VI, 30; VI, 47; VII, 42; VII, 63; VII, 66; VIII, 32; VIII, 39; X, 11; XI, 10; XI, 20; XII, 1; XII, 5; XII, 15; справедливе, праведне (δίκαιον) III, 11; IV, 10; IV, 18; IV, 25; IV, 33; IV, 37; IV, 49; VI, 50; VII, 28; VII, 44; VII, 54; VII, 55; VIII, 1; VIII, 5; VIII, 7; VIII, 51; X, 1; X, 12; X, 13; XI, 1; XI, 10; XII, 3; XII, 5; XII, 27; XII, 29; кривда, неправедність, несправедливість, кривдити, кривдне, неправедне, несправедливе (ἀδίκημα, ἀδικέω, ἄδικον) II, 10; VI, 30; VI, 41; VI, 47; VII, 44; IX, 1; IX, 4; IX, 5; XI, 18; XI, 20; XII, 5
Чеснота, яка полягає в тому, щоб усьому й усім віддавати належне; найбільше увиразнює суспільний* характер розумної* істоти. Йдеться, однак, не лише про віддавання належного людям*, богам* та Всесвітові*, а й засадам*, уявленням*, душевним* порухам та устремлінням*; тому справедливість посідає чільне місце серед інших головних чеснот (вирозумілості*, мужності*, второпності*), є узагальненням і підсумком їх (щоб відобразити цей відтінок значення, в перекладі чергуються «справедливість», «справедливе» та «праведність», «праведне»). Порушуючи справедливість, тобто хиблячи*, істота кривдить — але не стільки тих, щодо кого схибила, скільки саму себе, адже цим вона вириває себе із всесвітньої гармонії й позбавляє себе життя за природою*.
стан (ἕξις) VI, 14; XII, 16
Принагідна, нетривка внутрішня постава. Пор. налаштування*.
страх, боятися, страшитися, лякатися (φόβος, φοβέομαι) II, 12; IV, 49; V, 6; VII, 16; VII, 18; VII, 58; VIII, 6; IX, 1; IX, 18; IX, 40; X, 25; XI, 20; XII, 1; XII, 19; безстрашність (αφοβία) X, 34
Нерозумне* ухиляння* від гаданого* зла.
стреміти: див. устремління*.
судження (κρίσις, κρῖμα) III, 6; IV, 11; V, 19; VI, 52; VII, 68; VIII, 16; VIII, 26; VIII, 28; VIII, 47; XI, 3; XI, 9; XI, 11; XI, 16; XI, 18; судити, розсуджувати (κρίνω) I, 16; IV, 3; IV, 39; V, 3; VI, 41; VII, 16; VII, 72; VIII, 38; VIII, 48; X, 30; X, 32; XII, 34
Частковий випадок визнання*, який стосується розрізнення добра, зла і серединних речей*.
судьба: див. випадок*.
суспільство, спільнота (κοινωνία, τὸ κοινωνικόν) III, 11; V, 16; VII, 5; X, 24; XI, 4; XI, 8; XI, 19; XII, 30; суспільність, суспільне (κοινωνικόν) I, 16; III, 4; III, 4; III, 4; IV, 12; IV, 33; V, 1; V, 6; V, 29; V, 30; VI, 7; VI, 14; VI, 23; VI, 30; VII, 55; VII, 64; VII, 72; VIII, 2; VIII, 7; VIII, 12; IX, 6; IX, 23; IX, 31; XI, 21; XI, 37; XII, 20; спільник (κοινωνός) III, 11; X, 36; протисуспільне (ἀκοινώνητον) II, 2; III, 5; VIII, 34; X, 6; XI, 18; XII, 23
За вченням стоїків, однією з рис розумних* істот є те, що вони живуть одні задля одних, бо є спільниками у причетності до всесвітнього розуму* і в здійсненні спільної справи — творенні світової гармонії. Тому вони становлять одне суспільство, а оскільки всі наділені розумом істоти рівні між собою, то це суспільство становить не якась одна група, а всі люди і всі боги, поєднані особливим, характерним для розумних істот видом співчуття* — відчуттям спільноти. Пор. добре спільництво*.
течія, текти: див. потік*.
тягнутися: див. простягнення*.
улягання, улягати: див. пристрасть*.
ум (νοῦς) II, 1; III, 3; III, 4; III, 7; III, 16; V, 27; V, 30; VI, 40; VI, 51; VII, 13; VII, 30; VII, 66; VIII, 16; VIII, 41; VIII, 60; IX, 22; X, 11; X, 24; X, 33; XI, 1; XII, 3; XII, 14; XII, 26; XII, 30
Визначальна характеристика керівної частки* розумних* істот; приймає і містить поняття*. Становить потенцію, що її актуалізацією є розум*, рушій процесів, властивих лише для розумної* істоти (визнання*, судження*, вибір* тощо). Пор. брати на ум*, обіймати умом*.
умоглядність, умоглядне (θεώρημα, θεωρητικόν) I, 7; I, 8; IV, 2; X, 9; X, 11
Те, що пов'язане зі спогляданням* або пізнаване через нього.
устремління, порив, поривне (ὁρμή, ἀφορμή, ὁρμητικόν) II, 2; II, 7; II, 16; III, 1; III, 6; III, 16; IV, 22; IV, 40; V, 3; V, 20; V, 36; VI, 16; VI, 27; VI, 28; VI, 50; VII, 4; VII, 55; VII, 62; VIII, 1; VIII, 7; VIII, 16; VIII, 28; VIII, 35; VIII, 41; IX, 1; IX, 21; IX, 28; IX, 31; X, 6; IX, 7; X, 12; X, 26; XI, 21; XI, 37; XII, 17; устремлятися, стреміти, пориватися (ὁρμάω) II, 10; VI, 1; V, 14; VII, 75; VIII, 41; IX, 1; IX, 28; IX, 29; XI, 31
Спонука до руху чи дії, якої надає живій істоті її душа*; у розумних* істот устремління, хоч самі собою не є проявом розуму*, однак коряться йому в разі правного* налаштування. В українському перекладі подекуди вжито слова «порив», «пориватися» на позначення непокірних розумові устремлінь.