Отож в українському перекладі свідомо закладено два рівні. Перший — рівень напучування, переконування, розважання на «вічні» для античності (і не лише для античності) теми, подано якомога доступнішим і ближчим до невимушеної бесіди стилем. Другий — рівень, базований, з одного боку, на явній чи прихованій образності позірно буденних слів і зворотів, яка збагачує текст і змістовно, і художньо; з іншого — на їхньому термінологічному значенні, яке розкриває філософську глибину тексту, увиразнює закоріненість у світогляді стоїцизму життєвих настанов і переконань автора.
Наостанок декілька слів про переклад заголовка — адже й він може бути прикладом багатьох прочитань того самого тексту. Окрім поширеного в західноєвропейській традиції титулу «Роздуми» (лат. Meditationes), в грецьких рукописах трапляються й інші: τὰ εἰς ἑαυτόν і τὰ καθ᾽ ἑαυτόν. Зазвичай перший із них перекладають «до самого себе» (що вже містить двозначність: до самого себе промовляємо, щоб у чомусь переконати, але і йдемо, щоби пізнати власну сутність), однак його можна зрозуміти і як «у самого себе» — адже наснагу для виконання свого обов'язку «мислячої і громадської істоти» Марк Аврелій черпав у філософському самозаглибленні. Щодо другого варіанту грецького титулу, то тут перекладом буде: «від себе» або «сам зі собою».
Кожне із цих трактувань заголовка є по-своєму правильним — бо передає якийсь аспект твору імператора-філософа, але водночас і хибним — бо не передає всієї його багатогранності. Зрештою наш вибір зупинився на варіанті, аналогічному до того, який уперше запропонував російський перекладач Сємьон Роґовін: «Наодинці з собою». Ця фраза не лише досить точно передає другий із грецьких титулів (καθ᾽ ἑαυτόν), а й немовби містить у собі всі інші варіанти і заголовків, і їх перекладів: справді-бо, заглибившись «у себе», зостаємося «наодинці з собою»; лише тоді, коли ми «наодинці з собою», мовимо «від себе» й «до себе»; і лише «наодинці з собою» ми «до себе» йдемо.
Заглиблюючись у різні пласти тексту, добачаючи різні відтінки слова, йдемо і до Марка Аврелія — робимо ще один крок до живого діалогу з внутрішнім світом людини, чий зовнішній світ вже давно поринув у безодню вічності.
Ростислав Паранько
На Маркову книжку
Книга І
1. Від діда Вера{1} — гарна вдача й негнівливість.
2. Від того, що чув і пам'ятаю про кровного батька,{2} — скромність і мужність.
3. Від матері{3} — богобоязність і щедрість; і утримування не тільки від лиходійства, а й від помислу про нього; а ще вбогий харч — далекий від того, який переводять багаті.
4. Від прадіда{4} — що не ходив до громадської школи{5}, а скористав із добрих вчителів удома, і затямив: на це треба видавати щедрою рукою.
5. Від виховника{6} — що не був ні «зеленим», ні «синім», ні «тарчником» чи «щитником»{7}; витривалість і невибагливість; самостійність і ненадокучливість; невразливість до наклепу.
6. Від Діогнета{8} — не дбати про марноту; не вірити ворожбитам і чародіям, коли вони торочать про заклинання, вигнання демонів чи щось подібне; не тримати перепелів чи ще за чимось таким упадати{9}; терплячість до відвертої мови. Що запізнався з філософією, слухаючи спочатку Вакхея, а далі Тандасіда й Маркіана{10}; що хлопчаком писав діалоги; що прагнув вузького ложа, шкури замість покривала та й усього іншого, належного до еллінського побуту.
7. Від Рустика{11} — що склав собі уявлення про потребу лікувати й виправляти свою вдачу; що ані не дав себе втягнути в софістські спори, ані не писав умоглядних розправ, ані не промовляв напучувальних словес, ані не ставив себе за взірець, уявивши подвижником і доброчинцем; що відійшов від риторики, поезії та столичних дотепів{12}.