Позаяк ми теж прямували до Альбіни, столиці Ліону, Штепан люб’язно запропонував їхати далі разом. Власне, ми були б тільки раді пристати до товариства, але, судячи з останніх подій, ми могли виявитись надто небезпечними супутниками для тих, хто погодиться скласти нам компанію в дорозі. Коли Інна виклала баронові ці міркування, він відповів:
— Я й мої люди не з боязких, мадам, і ми звичні до небезпеки. До того ж боротьба з нечистю — наш обов’язок як християн і просто як чесних людей. А ще нагадаю ваші ж слова про те, що ви зовсім нічого не тямите в багатьох очевидних речах. Через це можете мати великі неприємності не лише від нечисті, а й від усіляких фанатиків, які в кожному підозрілому незнайомцеві вбачають слугу Сатани.
— Мабуть, ваша правда, пане Сіміч, — погодився я. — Тільки зрозумійте нас правильно, ми навіть не припускаємо, що вас чи ваших людей може злякати небезпека. Просто не хочемо, аби через нас постраждали інші люди.
— Я все розумію, монсеньйоре, — кивнув він. — І ще раз повторюю: вважаю за свій обов’язок допомогти вам.
— Ви дуже люб’язні, бароне, — ввічливо відповіла Інна. — Ми з вдячністю приймаємо вашу пропозицію. Коли ви збираєтесь вирушати?
— Якомога швидше. Я й мої люди готові виїхати негайно. Отже, все залежить від вас.
Цієї миті за дверима почулося голосне нявчання, а відтак пролунав стурбований голос Леопольда:
— Інно, Владиславе, ви тут? Відчиніть. З вами все гаразд?
Я встав зі стільця й відчинив двері. Тут-таки до кімнати увірвався наїжачений Леопольд; за ним чимчикувала як завше незворушна Лаура. Змірявши нас прискіпливим поглядом і переконавшись, що ми цілі й неушкоджені, кіт трохи заспокоївся, підійшов до Інни й потерся об її ноги.
— Ну, слава Богу! — мовив він з полегкістю. — Бачу, ви живі-здорові. А той телепень слуга дорогою такого наплів… Я дуже за вас хвилювався!
— Заспокойся, котику, з нами все гаразд, — лагідно сказала Інна, беручи Леопольда на руки. — Завдяки баронові все обійшлося.
Кіт зрозумів, що йдеться про нашого співрозмовника, і з цікавістю поглянув на Штепана.
— Дуже мило, бароне. Мене звуть Леопольд. А це, — він вказав лапою на кішку, — моя подруга Лаура. Дружина, можна сказати.
— Радий нашому знайомству, Леопольде, — чемно відповів Штепан. — Я ще жодного разу не спілкувався з котами-перевертнями. На моїй батьківщині, в Загір’ї, мешкає лише шість твоїх одноплемінників, і всі вони — кішки.
Ми з Інною не розпитували барона, чому він надає такої ваги статі котів, бо вже знали: лише перевертні-самці мають людський інтелект і вміють розмовляти, однак вони народжуються вкрай рідко — приблизно один раз на тридцять-сорок окотів. За словами Шако, нам неймовірно пощастило, що в першому ж виводку Леопольда й Лаури був „хлопчик“.
— То що ж, зрештою, сталося? — запитав Леопольд. — Зі слів того бовдура я зрозумів лише, що вам загрожувала небезпека.
Інна стисло розповіла йому про зустріч з Чорним Емісаром.
— Горе та й годі! — скрушно констатував кіт, вислухавши її. — Вас ні на мить не можна лишати без догляду, неодмінно вскочите в якусь халепу. Ну що за лихо на мою голову!
Ми з дружиною мимохіть усміхнулися. Зарозумілість Леопольда, його звичка ставити себе в центр Всесвіту завжди потішала нас.
— Ви добре відпочили? — спитала у кота Інна.
— Чудово. Вволю поспали, а коли прокинулися, Ларс, хазяйський хлопчина, нагодував нас усілякими лагоминами. Я побалакав з ним трохи, потім ми побігли гуляти… А чому ти питаєш?
— Ми вже мусимо їхати, котику. Тож тобі й Лаурі доведеться знову стати кіньми.
Леопольд труснув головою.
— Не заперечую. Треба, то треба. Коли вирушаємо?
— Негайно, — сказав я і повернувся до Штепана: — За півгодини будемо готові. Вас це влаштовує?
— Цілком, — відповів барон. — Сподіваюсь, ми ще встигнемо прибути в Хасседот до закриття міської брами. Правда, з котом-перевертнем нас пропустять і посеред ночі, але краще уникнути зайвих суперечок з вартовими. — Він підвівся. — А зараз я, з вашого дозволу, піду. Треба попередити моїх людей про від’їзд, а також перевірити, чи добре нагодовані коні. Трактирник ніби й порядний чоловік, та з людьми його професії слід бути насторожі. Зайва довірливість клієнтів розбещує їх.