Я кинув останній погляд на конічну вирву і, врешті, повернувся до герцоґа. Той мовчки дивився на мене, вигляд у нього був похмурий, проте обличчя виражало невимовне полегшення. Штепан хрестився й шепотів молитву.
Інна торкнулася мого плеча.
— Ходімо, Владику, — тихо сказала вона.
— Атож, — кивнув я. — Ходімо.
Ми попрямували до виходу. Ґарен де Бресі та Штепан ішли слідом. Внизу на сходах і біля входу до башти нас чекали воїни та слуги. Вони дивилися на нас з цікавістю й хвилюванням, проте, зустрічаючись з холодним поглядом герцоґа, мовчки розступалися і ні про що не питали.
Коли ми опинилися на подвір’ї, я відчув, як палиця завібрувала. Вона ніби оживала, наближаючись до якоїсь цілі. Інна торкнулася мого ліктя і вказала на церкву. Поклавшись на жінчину інтуїцію, я ступив у той бік. Вібрація посилилася.
— Її щось тягне до церкви, — сказав я.
— Ну, то ходімо!
Я в нерішучості переступив з ноги на ногу і з сумнівом промовив:
— А чи варто?…
— Гадаю, варто. Адже з якоїсь причини ти взяв перстень та палицю.
— Щоб не лишати їх без нагляду.
— Згодна. І це теж. Але… Зрештою, чого нам боятися? Коли ми подолали Женеса з палицею, то вже якось упораємося з палицею без Женеса.
Я зітхнув:
— Гаразд, ходімо.
І ми поступилися вимогам палиці. Герцоґ та Штепан пішли за нами. Що ближче ми підходили до церкви, то дужчала вібрація, і я вже з зусиллям утримував палицю в руках. Її тягнуло вперед, ніби маґнітом.
Коли ми ввійшли до церкви, палиця різко смикнулася й вирвалася з моїх рук. Інна спробувала упіймати її, та вхопила лише повітря. Палиця попливла між рядами лавок і зупинилася біля вівтаря, перед тілами синів герцоґа. Вона засяяла багряним світлом, що поступово перейшло в блакитне, а потім раптово впала на підлогу. Кам’яна плита в тому місці розжарилася до червоного, а посередині навіть розплавилася, і палиця вгрузла в неї на кілька сантиметрів.
Від тіл Сіґурда та Ґійома відокремилися дві примарні постаті й піднялися над вівтарем. Вони сумно дивились на нас і всміхалися; від них в усі боки розходилося золотаве сяйво. Герцоґ вражено прошепотів їхні імена. Постаті помахали нам руками, немов прощаючись, відтак піднеслись до склепінчастої стелі церкви і там розтанули…
— Господи всемогутній! — у святобливому захваті промовив Штепан, стаючи навколішки. — Прости мене, грішного, що часом я сумнівався в Твоєму існуванні…
Сказати по правді, тієї миті я й сам мало не повірив у Бога.
Розділ 8
Прорив
Ми з Інною стояли попід стіною біля сповідальні й дивилися поверх голів присутніх на три тіла перед вівтарем. Звістка про диво миттю облетіла весь замок, і щохвилини сюди приходили нові й нові люди, кваплячись приєднатися до імпровізованого подячного молебня за порятунок і звільнення від зла невинно загублених душ. Блакитне світло від палиці й далі розливалося під склепінням церкви і мовби огортало все довкола, що надавало дійству відтінок містерії.
„Знаєш, Інно, — звернувся я до дружини, кинувши сторожкий погляд у стелю. — Якби зараз ми були десь у лісі просто неба, я почувався б значно безпечніше, аніж тут. У мене таке враження, що кожна стіна в цьому замку нам ворожа… А ще мені не дає спокою думка, що ми пропустили щось дуже важливе. Ніяк не збагну, що саме, — і це мене бентежить“.
„Я теж про це думаю, — відповіла Інна. — І теж збентежена. Але, з іншого боку, все, що лишилося після Женеса, це перстень та палиця. Навряд чи вони приховують у собі серйозну загрозу; принаймі не більшу, ніж сам Женес, — а з ним ми якось упоралися. Щоправда, досі не знаємо, щo це за предмети і як вони діють, а незнання часто-густо породжує неусвідомлене відчуття небезпеки… У тебе є якісь міркування з цього приводу?“
„Ну, про палицю нічого певного сказати не можу — ясна річ, за винятком того очевидного факту, що з її допомогою нам удалося звільнити душі дітей герцоґа… певніше, вона сама їх звільнила, за нашого пасивного сприяння. А от стосовно персня є здогади. Схоже, це той самий талісман, що дев’ять сторіч тому захистив Бодуена де Бресі від маґії Женеса. Пам’ятаєш, у листі йшла мова про якийсь перстень, знайдений прапрадідом герцоґа при реконструкції каплиці?“
„Атож. Гадаєш, він?“
„У цьому я майже не сумніваюся. Очевидно, під час будівельних робіт гробниця була пошкоджена чи зовсім зруйнована. Може, це сталося ще раніше, а перстень знайшли тільки при реконструкції каплиці. Так чи інакше, він потрапив до рук нащадків Бодуена де Бресі, й один із них, герцоґ Олаф, необачно подарував його кровному ворогові своєї сім’ї. Женес вдався до його допомоги, коли зрозумів, що поступається нам у поєдинку. Судячи з усього, надягнений на середній палець правої руки, перстень нейтралізує будь-який маґічний вплив на людину“.