— А чому Великі пішли? — спитав я. — І, власне, хто вони такі?
Я вже не соромився демонструвати перед герцоґом своє невігластво. За вечерею Інна коротко розповіла йому нашу історію. На відміну від Штепана, який до зустрічі з нами щиро вважав мешканців Основи найобізнанішими людьми в світі, Ґарен де Бресі знав, що більшість людей Землі навіть не підозрюють про існування Граней. А позаяк він з дитинства спілкувався з інквізитором, фактично був його вихованцем, то ми розраховували почути більш вичерпну відповідь, аніж уже звичне нам „Великі — це Великі“.
— Ви порушили дуже складне питання, — промовив герцоґ після тривалого мовчання. — І дуже спірне. Навіть серед інквізиторів нема єдиної думки про Великих та їхнє місце в світобудові. Так, скажімо, Рівал був прибічником ґностичної доктрини і виховав мене в дусі ґностицизму… хоча в етичному й обрядовому плані я все ж лишаюся традиційним християнином. Боюсь, дехто з наших сусідів за цим столом категорично не сприймає моїх поглядів. — Він скоса зиркнув на Нікорана. — Кожна реліґія, кожна філософська течія рішуче обстоює істинність свого тлумачення природи Великих.
— А самі Великі? У них питали, хто вони є?
— Певно ж питали. Та за рідкісним винятком вони відмовлялися відповідати — як це робив, приміром, Метр. А ті з них, хто відповідав, знову ж таки відповідали по-своєму і мимохіть ставали засновниками нових реліґій або нових течій в уже існуючих реліґіях — з усіма позитивними та негативними наслідками цього вчинку. Мені здається, що й самі Великі достеменно не знали, хто вони насправді. Принаймні, не до кінця це розуміли… Мабуть, єдине, в чому погоджуються всі реліґії, то це в божественності походження Великих, а в усьому іншому трактують їх по-різному. Посланці Господні, молодші боги, що наглядають за людьми з волі старших богів, божественні маніфестації, земні аватари богів… Гм. А деякі розумники, не буду називати імен, — герцоґ зробив виразну паузу і поглянув на Нікорана, який миттю почервонів і збентежено потупився, — вже поквапились оголосити вас новими Великими, що прийшли на зміну старим. Мені ледве вдалося запобігти розповзанню цих безглуздих чуток.
Я відчув, як у мене в грудях моторошно залоскотало. Моє серце на секунду завмерло, стислося, потім стрімко закалатало, потім знову завмерло, стислося і знову закалатало… В уяві зринув портрет Метра, що його Інна „витягла“ з Суальди. Незворушне, ніби витесане з мармуру обличчя, холодні, нелюдські очі, втомлений погляд, сповнений тисячолітньої муки та глибокої зневаги до життя…
Ні, тільки не це!
Я поглянув на Інну. Вона злякано дивилася на мене, її обличчя стало білим, мов полотно, а зіниці очей розширилися від жаху. Так страшно нам обом не було ні при зустрічі з розбійниками, ні під час сутички з Женесом, ні навіть коли ми зупиняли Прорив. Тоді ми могли загинути — однак є доля, гірша смерті.
— Але… — голос Інни зірвався. — Але ж це не так?
— Певна річ, ні, — переконано відповів герцоґ. — Великих не можна сплутати з людьми. Ті, хто хоч раз стикався з Метром, хто бачив його бодай секунду, хоч на мить зустрічався з ним поглядами, зрозуміє, щo я маю на увазі, — він мерзлякувато зіщулився. — Рівал казав, що всі Великі були такими… У цьому ви зовсім не схожі на Метра. Ви, безумовно, люди — хоча й володієте нечуваною могутністю.
— А Великі хіба не були людьми? — спитав я.
— Ну, все залежить від того, що розуміти під цим словом. Великі мали людські тіла, і в цьому сенсі їх можна назвати людьми. Проте їм були не властиві людські емоції, вони не могли любити й ненавидіти, радіти й сумувати, відчувати страх, біль, відчай… Ось чому я відразу збагнув, що ви не можете бути Великими. Ви — люди, земні люди. А Великі, якщо виходити з ґностичної інтерпретації, були земними втіленнями Вищого Розуму, інакше — Вселенського Духу, творця Світового Кристалу.
„Коротше, деміурга, — подумки прокоментувала Інна. — Неодмінного персонажа будь-якої ґностичної теорії“.
Я згідно кивнув.
Нікоран розкрив, було, рота з очевидним наміром заперечити, та, зрештою, передумав і промовчав. Однак своїм виглядом він рішуче показував, що не згоден з герцоґом. А сам Ґарен де Бресі, як ми зрозуміли, продовжувати не збирався. Формально, він уже відповів на запитання: „Хто такі Великі?“ — і цим вирішив обмежитися. Схоже, йому не надто кортіло нав’язувати свою точку зору.
„Проповідника з герцоґа явно не вийде“, — сказав я Інні, а вголос промовив:
— Але навіщо Вищому Розумові знадобилися земні втілення? Невже для того, щоб наглядати за людьми?