Та прибігла, заклякла, вигукнула. Нофрет її обірвала:
– Приведи Камені. Скажи, щоб приніс набір для письма, чорнила та папірус. Слід написати листа господареві.
Погляд служниці приклеївся до щоки Нофрет.
– Господареві… Розумію.
Потім вона запитала:
– Хто це зробив?
– Кайт, – пригадуючи, Нофрет злегка посміхнулася.
Генет похитала головою і цокнула язиком.
– Все це дуже погано, дуже… звісно, господар мусить дізнатися про це. – Служниця скоса зиркнула на Нофрет. – Звісно, Імхотеп має знати.
Його наложниця м’яко сказала:
– У нас із тобою, Генет, думки сходяться… Власне, я це підозрювала.
Нофрет відчепила від кутика лляної сукні аметистову брошку в золотій облямівці й поклала жінці в долоню.
– Ми з тобою, Генет, носимо в серці істинний добробут Імхотепа.
– Це занадто для мене, Нофрет… Ти надто щедра… О, така мила річ.
– Ми з Імхотепом цінуємо відданість.
Нофрет досі посміхалася, по-котячому звузивши очі.
– Приведи Камені, – повторила вона. – І повернися разом із ним. Ви будете моїми свідками.
Камені прийшов неохоче, насупившись. Нофрет владно промовила:
– Пам’ятаєш, що наказав тобі Імхотеп перед від’їздом?
– Так, – відповів той.
– Час настав, – сказала вона. – Сідай, візьми чорнил і пиши те, що я тобі диктуватиму. – Помітивши, що Камені досі вагається, вона нетерпляче додала:
– Ти опишеш те, що бачив на власні очі й чув на власні вуха, а Генет підтвердить усе, що я скажу. Листа треба передати таємно та якнайшвидше.
Камені протягнув:
– Мені не подобається…
Нофрет вибухнула:
– Я не скаржитимуся на Ренісенб. Вона м’яка, слабка й дурна, але не намагалася завдати мені шкоди. Заспокоївся?
Бронзове обличчя писаря стало ще червонішим.
– Я не думав про це…
Наложниця Імхотепа м’яко промовила:
– А мені здається, думав… Давай-но роби, що наказано, пиши.
– Так, пиши, – підтакнула Генет. – Я так перехвилювалася через це, так перехвилювалася. Ясна річ, Імхотеп має дізнатися, що сталося. Це правильне рішення. Свій обов’язок необхідно виконувати, хоч і не завжди це приємно. Я завжди це відчувала.
Нофрет коротко розсміялася.
– Звісно, Генет, ти мусиш виконувати свій обов’язок! А Камені має нести службу. А я… я робитиму, що схочу.
Та Камені досі вагався. Обличчя в нього було насуплене, майже сердите.
– Мені це не подобається, – повторив він. – Нофрет, краще обміркуй це.
– І це ти мені кажеш!
Писар почервонів від її тону. Він уникав дивитися їй у вічі, але лишався насупленим.
– Обережно, Камені, – ніжно промовила Нофрет. – Я маю дуже великий вплив на Імхотепа. Він дослухається до того, що я кажу – поки що він був тобою задоволений… – Вона багатозначно замовкла.
– Ти погрожуєш мені, Нофрет? – розлючено запитав той.
– Можливо.
Він похмуро дивився на неї кілька секунд, а потім схилив голову.
– Я зроблю, як ти кажеш, Нофрет, але я гадаю, так, я гадаю, що ти пошкодуєш.
– Ти погрожуєш мені, Камені?
– Попереджаю…
Розділ восьмий. Зима: місяць другий, день десятий
Минали дні, а Ренісенб здавалося, що вона живе уві сні.
Більше вона не зверталася до Нофрет із боязкими пропозиціями. Тепер вона боялася батькової наложниці. Було в тій щось таке, чого Ренісенб не розуміла.
Після випадку на подвір’ї Нофрет змінилася. Була задоволена собою, піднесена, а чому – Ренісенб не могла збагнути. Часом вона думала, що страшенно помилилася, коли вирішила, що Нофрет – нещасна. Здавалося, Нофрет влаштовує і її життя, і її оточення, і вона сама.
А втім, в оточенні відбулися зміни на гірше. Після від’їзду Імхотепа Нофрет навмисне, як здавалося Ренісенб, сіяла розбрат між членами родини.
Тепер родина об’єдналася проти чужинки. Сатіпі більше не сперечалася з Кайт і не діймала бідолашного Яхмоса. Cобек поводився тихіше й менше вихвалявся. Іпі не виявляв колишнього нахабства й безцеремонності поряд із братами. Здавалося, в родині запанувала гармонія, але від цієї гармонії Ренісенб ставало кепсько на душі, бо під нею протікало бурхливе підземне джерело ворожості до Нофрет.
Сатіпі й Кайт більше не сварилися з наложницею – вони уникали її. Ніколи не говорили з нею, а якщо вона раптом опинялася поряд, збирали дітей і йшли геть. Водночас почали відбуватися дивні неприємні дрібниці. Одну лляну сукню Нофрет пропалила загаряча праска, на іншу розлилася якась фарба. Часом в її одяг потрапляли гострі шипи рослин, а якось біля її ліжка знайшли скорпіона. В їжі, яку їй подавали, то взагалі не було приправ, то їх було забагато. Одного дня в її порції хліба виявилася дохла миша.