То було тихе, невгамовне, дріб’язкове цькування – жодних відкритих конфліктів, нічого, за що можна було б зачепитися – то була чисто жіноча кампанія.
Та якось, одного дня, Іса викликала до себе Сатіпі, Кайт і Ренісенб. Генет уже була в неї, потирала руки й хитала головою в глибині покою.
– Ага! – іронічно мовила стара. – А ось і вони, мої розумні онучки. І що ви коїте, розкажіть мені на милість. Чого це раптом сукні Нофрет псуються, і відколи це її їжа стала неїстівною?
Сатіпі й Кайт посміхнулися. То були єхидні посмішки. Сатіпі запитала:
– А що, Нофрет скаржиться?
– Ні, – заперечила Іса. Вона зсунула перуку, яку носила навіть удома, трохи набік. – Ні, Нофрет не скаржиться. І це мене непокоїть.
– А мене – ні, – заявила Сатіпі, змахнувши своєю гарною голівкою.
– Бо ти дурна, – відрізала Іса. – Нофрет удвічі розумніша за вас трьох разом.
– Це ми ще побачимо, – кинула Сатіпі. Здавалося, вона в хорошому настрої та задоволена собою.
– То що ви витворяєте, га? – запитала Іса, і обличчя Сатіпі напружилося.
– Ти літня жінка, Ісо. Не хочу бути нечемною, але те, що відбувається, не зачіпає тебе так, як нас. У нас чоловіки й діти. Ми вирішили взяти все у свої руки, і ми знайдемо спосіб розібратися з жінкою, яка нам не подобається і яку ми не приймаємо.
– Гучні слова, – сказала Імхотепова мати. – Гучні! – вона посміялася. – Але рабині на млині теж уміють язиком плескати.
– Оце правда, мудрі слова, – підтакнула Генет звіддалік.
Іса повернулася до неї.
– Ну ж бо, Генет, поділися, що про це думає Нофрет? Ти мусиш знати, ти завжди поряд із нею.
– Це Імхотеп наказав мені бути поряд. Мені це, звісно, неприємно, але я мушу виконувати накази господаря. Сподіваюся, ви не думаєте…
Іса обірвала скімлення:
– Ми все про тебе знаємо, Генет. Завжди віддана, рідко отримуєш удячність. Що на все це каже Нофрет? Ось я про що питаю тебе.
Служниця похитала головою.
– Вона нічого не каже, лише посміхається.
– Авжеж, – Іса взяла фінік з тарелі під ліктем, уважно роздивилася його й поклала до рота. Потім, навдивовижу недоброзичливо й ущипливо, вона додала:
– Дурепи ви всі, от ви хто. Сила на боці Нофрет, а не на вашому. Всі ви граєте їй на руку. Клянуся, її навіть тішить те, що ви робите.
Сатіпі різко відказала:
– Маячня. Нофрет одна, а нас багато. Яка ж у неї сила?
Імхотепова мати похмуро відповіла:
– Сила молодої вродливої жінки, яка вийшла заміж за літнього чоловіка. Я знаю, про що говорю. – Швидко повернувшись до Генет, вона додала: – І Генет знає, про що я говорю.
Генет здригнулася. Вона зітхнула й почала заламувати руки.
– Природно, господар весь час думає про неї, так, природно.
– Сходи на кухню, – сказала Іса. – Принеси мені фініків, сирійського вина – так, і меду теж.
Коли служниця вийшла, стара промовила:
– Мій нюх підказує, ви затіяли щось лихе. І підбурюєш усіх ти, Сатіпі. Якщо ти така розумна, дивися не програй Нофрет.
Вона відхилилася на спинку сидіння і заплющила очі.
– Я вас попередила, тепер ідіть.
– Нофрет тримає нас у кулаці, ну аякже, – сказала, хитнувши головою, Сатіпі дорогою до ставка. – Іса така стара, що думки в неї надто дивні. Сила на нашому боці! Ми не робимо нічого такого, на що вона б могла поскаржитися, але я гадаю… я гадаю, скоро вона пошкодує, що приїхала сюди.
– Ти жорстока, жорстока, – вигукнула Ренісенб.
Сатіпі здивовано глянула на неї.
– Не вдавай, що любиш Нофрет, Ренісенб!
– Я і не вдаю, але в тобі стільки помсти.
– Я думаю про своїх дітей та про Яхмоса. Я не з тих покірних жінок, які терплять образи, і в мене є свої цілі. Я залюбки скрутила б шию цій дівці. На жаль, це не так просто. Не можна сердити Імхотепа. Але я вірю, що ми врешті-решт щось придумаємо.
Неначе списом штрикнули рибу – так раптово надійшов лист від Імхотепа. Ошелешені й мовчазні, Яхмос, Собек та Іпі дивилися на Горі, поки той читав із папірусного сувою:
Хіба ж я не попереджав Яхмоса, що він відповідатиме, якщо наложницю мою хтось образить? Довіку ми залишимося ворогами: я супроти вас, а ви супроти мене. Ви не виявили поваги до наложниці моєї, Нофрет, тож я більше не житиму з вами в одному домі! Більше ти, Яхмосе, не плоть від плоті моєї. Собек та Іпі теж не моя кров віднині. Усі ви завдали шкоди наложниці моїй. Камені та Генет засвідчили це. Я вижену вас зі свого дому — усіх вас! Я утримував вас, але більше не буду!
Горі на мить замовк, а потім вів далі:
Жрець Ка, Імхотеп, звертається до Горі. До того, хто лишався вірним мені, — як тобі ведеться, чи здоровий ти, чи щасливий? Перекажи вітання моїй матері, Ісі, моїй доньці, Ренісенб, а також Генет. Дбай ретельно про справи мої, аж поки я не повернуся, і підготуй документ, який засвідчуватиме, що наложниця моя, Нофрет, розділить зі мною майно моє як дружина моя. Ані Яхмос, ані Собек більше не матимуть до мене жодного стосунку, і я не допомагатиму їм, я вижену їх за те, що вони образили наложницю мою. Щодо Іпі, то його попередь, і якщо він дозволить собі завдати Нофрет бодай найменшої шкоди, йому теж доведеться піти.