– Нофрет? – перепитала Ренісенб.
Сатіпі розлютилася, від чого стала схожа на колишню себе.
– Нофрет! Нофрет! Нофрет! Мене нудить від цього імені. В цьому будинку воно більше, слава богу, не лунає.
Її голос, який раптом зазвучав пронизливо, як раніше, раптом стих, коли увійшов Яхмос. Із не властивою йому строгістю чоловік сказав:
– Тихо, Сатіпі. Якщо батько почує тебе, буде новий клопіт. Як можна так безґлуздо поводитися?
Жорсткий невдоволений тон Яхмоса звучав незвично, але ще незвичнішою була покірність Сатіпі. Вона пробурмотіла:
– Пробач, Яхмосе… Я не подумала.
– Будь обачнішою надалі! Через вас із Кайт було багато складнощів раніше. Безголові ви жінки!
Дружина знову пробурмотіла:
– Пробач…
Яхмос вийшов, розправивши плечі, і кроки його були набагато впевненіші, ніж зазвичай, так ніби можливість бодай раз самоствердитися пішла йому на користь.
Ренісенб повільно попливла до покою Іси. Вона відчувала, що бабуся може дати їй корисну пораду.
Однак Іса, яка із задоволенням поглинала виноград, відмовилася сприймати справу всерйоз.
– Сатіпі, Сатіпі. Чого всі торочать про Сатіпі? Невже вам усім так подобалося, коли вас цькували й коли вам наказували, що ви так захвилювалися, тільки-но вона почала поводитися як слід?
Вона виплюнула виноградні кісточки й зауважила:
– В будь-якому разі це занадто добре, щоб тривати довго. Хіба що Яхмос зможе її загнуздати.
– Яхмос?
– Так. Я сподівалася, що Яхмос нарешті отямився і задав жінці добрячої прочуханки. Таким, як вона, до речі, це, певно, подобається. Яхмос, із його боязким догідливим характером, мабуть, справжнє випробування для неї.
– Яхмос хороший, – обурено вигукнула Ренісенб. – Він до всіх добрий – і покладливий, як жінка. Якщо жінки взагалі покладливі, – засумнівалася Ренісенб.
Іса засміялася.
– Так, слушне зауваження, онучко. Ні, в жінках немає покладливості, а якщо і є, то благослови їх, Ісідо. І мало кому з жінок потрібен добрий лагідний чоловік. Вони радше оберуть хвалькуватого й жорстокого, як Собек – зазвичай жінкам подобаються такі, як він. Або розумні молодики, як Камені, так, Ренісенб? Мухи на ньому не засиджуються. Та й любовні пісні він співає гарні. Еге ж? Хі-хі-хі.
Дівчина відчула, як її щоки червоніють.
– Не розумію, про що ти, – гордо відказала вона.
– Ви всі вважаєте, що стара Іса не бачить, що відбувається. А я все бачу! – вона витріщилася на Ренісенб своїми напівсліпими очима. – Може, ще й раніше за вас знаю, дівчинко. Не сердься. Таке життя, Ренісенб. Хай був тобі хорошим братом, але тепер він у полях Іалу. Сестра має знайти нового брата, який ловитиме списом рибу в нашій ріці. Не певна, що Камені це добре вміє. Очеретяна паличка та сувій папірусу – ось його зброя. А втім, він привабливий юнак і добре співає любовних пісень. Та загалом, я не впевнена, що він тобі підходить. Ми мало знаємо про нього, він із Півночі. Імхотепові він подобається, та я завжди вважала, що Імхотеп – дурень. До нього легко підібратися через лестощі. Глянь хоча б на Генет!
– Ти страшенно помиляєшся, – з гідністю відповіла на це Ренісенб.
– Що ж, нехай я помиляюся. Твій батько не дурень.
– Я не це мала на увазі. Я мала на увазі…
– Та знаю я, маленька, що ти мала на увазі, – усміхнулася бабуся. – А ось ти не розумієш, у чому вся штука. Ти не розумієш, як добре сидіти собі спокійно, як-от я, і не думати про всі ці стосунки, про чоловіків та жінок, про любов і ненависть. Як добре з’їсти жирну куріпку чи очеретяну вівсянку, а потім медовий пиріг чи добре приготований порей із селерою й запити все сирійським вином – і ні про що, ні про що не турбуватися. Спостерігати за всім цим гармидером, за болем розбитих сердець, знаючи, що все це вже ніколи-ніколи не зможе мене зачепити. Бачити, як твій син виставляє себе повним дурнем через вродливу дівчину, яка поставила на вуха всю родину – ох і смішно ж мені було, скажу я тобі. Знаєш, ця дівчина мені по-своєму подобалася. Так, вона була сповнена люті, але вона била кожного в слабке місце. Собек лопнув, як бульбашка, Іпі виставив себе малою дитиною, Яхмос виявився зацькованим чоловіком. Це як бачити відображення свого обличчя у воді басейну – вона показала їм, як їх сприймають інші. Але за що вона ненавиділа тебе, Ренісенб? Ось ти мені що скажи.
– А вона мене ненавиділа? – непевно перепитала Ренісенб. – Одного разу я спробувала з нею подружитися.
– А вона відмовилася? Вона точно тебе ненавиділа, Ренісенб.
Іса замовкла, а потім різко запитала: