За спиною в нього почувся пронизливий крик, і до покою, лементуючи, вбігла Генет.
– Дурне дитя, необачне дитя. Хіба ж можна ображати мертвих! Після всього того, що вона вже заподіяла нам! І не носить жодного амулета для захисту!
– Захисту? Я сам себе захищу. Геть з дороги, Генет. Мені треба працювати. Ці ліниві землероби зараз дізнаються, що таке справжній господар. – Відштовхнувши Генет, Іпі покрокував геть із покою.
Іса обірвала стогони і скімлення служниці.
– Слухай мене, Генет, і годі голосити про Іпі. Можливо, він знає, що робить, можливо – ні. Поводиться він дуже дивно. Скажи тільки, ти говорила Камені, що це Собек переконав Імхотепа не включати Іпі в угоду?
Генет, як завжди, заскиглила:
– У мене стільки справ, стільки справ, хіба я можу марнувати час на те, щоб бігати поміж людей і щось їм розказувати. Хіба в мене є час доповідати щось Камені? Та я взагалі ніколи не говорю з ним, хіба що він звертається до мене першим. Він приємний у спілкуванні, ти, Ісо, і сама не можеш з цим не погодитися – і не лише я так вважаю, о ні! І якщо молодій удові захочеться узяти новий шлюб… ну, їм зазвичай подобаються вродливі молоді чоловіки… хоча й не знаю, що на це сказав би Імхотеп. Зрештою, Камені лише молодший писар.
– Яка різниця, хто там цей Камені. Ти говорила йому, що Собек проти того, щоб Іпі включали до угоди, чи ні?
– Взагалі-то, Ісо, я не пам’ятаю, говорила я таке чи ні. Я не ходжу і не доповідаю людям. Щось почула там чи тут… Та ти й сама знаєш, що казав Собек, та і Яхмос казав – хоч, звісно, і не так гучно, і не так часто – мовляв, Іпі ще хлопчик і так не годиться. І я так думаю, Камені міг і сам це почути, а не від мене. Я взагалі-то не пліткую, але зрештою, язик існує для того, щоб говорити, та і я не глухоніма.
– Ага, оце вже точно, – відказала Іса. – Часом, Генет, язик може бути зброєю. І якщо язика не притримати, це може призвести до смерті. І не одної. Сподіваюся, твої слова, Генет, не мали таких наслідків.
– Та що ти таке кажеш, Ісо? Що ти собі думаєш? Я нікому не сказала нічого такого, чого не сказала б решті світу! Я така віддана вашій родині, що ладна померти за будь-кого з вас. Ох, як же ви недооцінюєте вірність Генет. Я пообіцяла матері цих дітей…
– Ха, – кинула Іса, перериваючи її, – ось і моя очеретяна вівсянка з пореєм та селерою. Пахне надзвичайно, приготована як слід. Якщо вже ти така віддана, Генет, то, може, з’їси шматочок – раптом страву отруїли.
– Ісо! – заверещала служниця. – Отруїли? Та як ти можеш казати таке? Це ж страва з нашої кухні.
– Ну, – відказала стара. – Хтось мусить її спробувати – просто про всяк випадок. І краще, якщо це будеш ти, якщо вже тобі так хочеться померти за когось із родини. Не думаю, що ця втрата буде для нас болісною. Давай, Генет. Дивися, яка вона жирненька, смачненька й соковита. Ні, дякую, я не хочу втрачати свою маленьку рабиню. Вона молода й весела. А твої найкращі дні минули, Генет, тож якщо з тобою щось трапиться, це не матиме аж такого значення. А тепер, відкрий рота… Неперевершено, чи не так? Щось ти позеленіла. Не сподобався мій жарт? Закладаюся, що ні. Ха-ха, хе-хе.
Іса затремтіла від сміху, але раптом взявши себе в руки, почала жадібно поглинати улюблену страву.
Розділ шістнадцятий. Літо: місяць другий, день перший
Наради в Храмі скінчилися. Остаточну версію звернення склали й узгодили. Горі та два храмові писарі були страшенно зайняті. Нарешті справа зсунулася.
Жрець дав знак прочитати чернетку звернення вголос.
Найвеличнішому духові Ашаєт. Звертається до тебе чоловік твій і брат. Невже ти, сестро, забула мене? Невже мати забула дітей, яких народила? Хіба неперевершена Ашаєт не знає, що дух лихий загрожує дітям її? Син її, Собек, отруєний, відійшов уже в край Осіріса.
За життя я гідно ставився до тебе. Я дарував тобі прикраси й сукні, мазі, парфуми та олії для тіла твого. Разом ми смакували чудовою їжею, в мирі і спокої сиділи пліч-о-пліч за багатим столом. Коли ти хворіла, я не шкодував грошей. Я викликав до тебе Верховного цілителя. Тебе поховали з усіма урочистостями, з дотриманням усіх звичаїв і з усім тим, що могло знадобитися тобі після смерті — слугами, биками, їжею, напоями, прикрасами, вбранням. Багато років був я в жалобі за тобою — і лише через довгий час узяв собі наложницю, щоб жити так, як належить не старому ще чоловікові. Тепер ця наложниця завдає шкоди дітям нашим. Тобі це відомо? Чи раптом сталося так, що ти не знаєш? Бо якби ти знала, Ашаєт, хіба ж не поспішила б ти на порятунок до синів своїх?
Знає Ашаєт чи ні, але лихо діється через те, що наложниця володіє могутньою чорною магією. Упевнений, це робиться всупереч волі твоїй, о велична Ашаєт. Але подумай, в полях Іалу маєш ти великих родичів і впливових помічників. Там, у краях твоїх, благородний і можновладний Їпі, управитель візира. Залучи допомогу його! Там, поруч із тобою, брат матері твоєї, прославлений і стосилий Меріптах, номарх провінції. Повідом йому ганебну правду. Нехай винесе він свій вердикт. Нехай викличе свідків. Нехай розкажуть вони, що Нофрет накоїла. Нехай звершиться над нею суд, і нехай їй винесуть вирок, і нехай заборонять їй чинити лихо нашому дому.