Якщо ж ти, осяйна Ашаєт, сердишся на брата свого, Імхотепа, за те, що він дослухався до недобрих умовлянь жінки цієї й загрожував несправедливо вчинити з дітьми, яких ти народила, то подумай про те, що страждає не тільки він, але й діти також. Пробач братові своєму, Імхотепові, бо сеє робиться заради дітей наших.
Головний писар припинив читати. Мерсу схвально кивнув.
– Добре сказано. Гадаю, ми нічого не впустили.
Імхотеп звівся на ноги.
– Дякую тобі, Превелебний. Мої дари прибудуть завтра до заходу сонця – худоба, олія та льон. А наступного дня проведемо церемонію – поставимо глек із написом в залі для пожертв при гробниці?
– Зачекай три дні. Написи слід нанести на глек, та й треба підготуватися до здійснення ритуалів.
– Як скажеш. Я хвилююся, щоб іще чогось поганого не сталося.
– Я дуже добре розумію, чому ти тривожишся, Імхотепе. Але не бійся. Добрий дух Ашаєт відповість на наше прохання, а в її рідні достатньо повноважень, щоб здійснити таке заслужене правосуддя.
– Нехай буде на те благословення Ісіди. Дякую, Мерсу, і за те, що ти вилікував Яхмоса й подбав про нього. Ходімо, Горі. На нас чекає купа справ. Ходімо додому. В мене аж камінь із душі упав, коли ми склали цього листа. Прекрасна Ашаєт не покине свого брата в розпачі.
Ренісенб сиділа біля ставка й видивлялася Горі, аж коли той зайшов на подвір’я з сувоями папірусу. Вона побігла до нього.
– Горі!
– Що, Ренісенб?
– Ти не сходиш зі мною до Іси? Вона чекала нагоди поговорити з тобою.
– Звісно. Дай лише гляну, чи Імхотеп…
Але Імхотепа зачепив Іпі, і тепер батько з сином тихенько про щось говорили.
– Зараз, я тільки залишу ці згортки та інші речі й піду з тобою, Ренісенб.
Здавалося, Іса була задоволена, що Горі навідався до неї.
– Горі прийшов, бабусю. Я побачила його й одразу ж привела до тебе.
– Добре. Як там надворі, хо`роше?
– Так… здається, так, – Ренісенб спантеличило питання бабусі.
– Тоді дай мені костура. Походжу трохи подвір’ям.
Іса рідко виходила з будинку, тож онука була здивована. Вона вела стару жінку під лікоть. Вони пройшли крізь головну залу й вийшли на ґанок.
– Посидиш тут, бабусю?
– Ні, дитинко, ми підемо до ставка.
Іса просувалася повільно, та хоча вона й шкутильгала, ноги її були сильні, і не схоже було, щоб вона втомилася. Роззирнувшись, вона вибрала місце біля маленької клумби у привабливій тіні сикомора.
Влаштувавшись, вона зловтішно промовила:
– От! Тепер нас ніхто не підслухає.
– Яка ти мудра, Ісо, – схвально відказав Горі.
– Те, що буде сказано тут, має лишитися між нами трьома. Я довіряю тобі, Горі. Ти живеш із нами з самого дитинства. Ти завжди був вірним, чесним і мудрим. Ренісенб – моя улюблена онучка. І вона має бути в безпеці.
– З нею все буде гаразд, Ісо.
Чоловік не підвищував голосу, але його тон і його погляд сподобалися старій.
– Добре ти говориш, Горі – тихо, без запалу, але як людина, яка відповідає за свої слова. А тепер розкажи мені, про що сьогодні домовилися в Храмі.
Горі кількома словами переповів листа до Ашаєт. Іса уважно слухала.
– А тепер послухай мене, Горі, й поглянь на це. – Вона дістала зі складок сукні намисто з левами і передала йому.
– Ренісенб, розкажи, де ти це знайшла.
Та розповіла. Тоді стара промовила:
– Ну, Горі, що скажеш?
Він хвильку помовчав, а потім запитав:
– Ісо, ти стара й мудра. Що ти думаєш?
Іса відказала:
– Бачу, Горі, ти не з тих, хто поспішає робити висновки, коли йому бракує фактів. Ти від самого початку знав, як загинула Нофрет, чи не так?
– Я підозрював правду, Ісо, але то була лише підозра.
– Саме так. Утім, і зараз у нас є лише підозри. Але тут, біля ставка, між нами трьома ми можемо висловити підозри вголос і лишити їх тут. Мені здається, що трагічні події, які сталися в нашому будинку, можна пояснити трьома способами. Перше пояснення: пастушок розповів правду – він дійсно бачив дух Нофрет, який повстав з мертвих із лихим наміром завершити помсту родині, змусивши нас страждати й тужити. Жерці та інші люди розповідають, що так буває, і ми точно знаємо, що це злі духи приносять нам хвороби, але мені, старій жінці, не схильній вірити жерцям та іншим людям, здається, що все може бути інакше.