– Ти про що, Горі?
– Я про те, що все так чи так змінюється. Вісім років – це вісім років.
– Але тут усе як раніше.
– Тоді, можливо, щось необхідно змінити.
Ренісенб різко відповіла:
– Ні-ні, я хочу, щоб усе було таким, як є!
– Але і ти, Ренісенб, не та сама, що пішла із Хаєм.
– Ні, та сама! А якщо ні, то мушу нею стати.
Горі похитав головою.
– Вороття немає, Ренісенб. Це як-от мої підрахунки. Я беру пів мірки, додаю до неї ще чверть, а потім іще десяту, а потім двадцять четверту, і врешті-решт виявляється, що це вже геть інша кількість.
– Але я досі Ренісенб.
– Але весь цей час до Ренісенб щось додавалося, тож це вже геть інша Ренісенб!
– Ні, ні. А ти той самий Горі.
– Ти можеш так вважати, але це не так.
– Так! І Яхмос той самий, такий неспокійний і стривожений, і Сатіпі так само над ним знущається, і вони з Кайт так само лаються про килимки і намиста, а зараз, коли я повернуся, вони разом сміятимуться, наче найліпші подружки, а Генет так само підкрадається й підслуховує й скімлить про свою відданість, а моя бабуся сперечається зі своєю маленькою служницею про лляну тканину. Кажу тобі, усе таке саме, а невдовзі додому повернеться мій батько, і почнеться грандіозна метушня, і він скаже: «А чому ви не зробили цього?» та «Слід було зробити оце», і Яхмос хвилюватиметься, а Собек сміятиметься й глузуватиме, а батько панькатиметься з Іпі, якому тепер шістнадцять, так само, як панькався з ним, коли йому було вісім, і все буде точно як раніше! – Вона замовкла, переводячи дух.
Горі зітхнув. Потім м’яко додав:
– Ти не розумієш, Ренісенб. Буває зло, що приходить і нападає ззовні, так, що бачить увесь світ, але існує інша гниль, яка руйнує зсередини без жодних ознак. Вона розповзається повільно, день за днем, аж поки останній фрукт не згниє, побитий хворобою.
Ренісенб витріщилася на нього. Чоловік говорив відсторонено, так ніби не до неї, а просто розмірковуючи вголос.
Вона пронизливо вигукнула:
– Про що ти, Горі? Ти мене лякаєш.
– Я і сам боюся.
– Але до чого ти хилиш? Про яке зло ти говориш?
Він глянув на неї і раптом усміхнувся.
– Забудь, що я сказав, Ренісенб. Я просто думав про хвороби, що б’ють урожай.
– Добре. Бо я подумала… Сама не знаю, що я подумала.
Розділ другий Розлив: місяць третій, день четвертий
Сатіпі говорила з Яхмосом. Знов напосілася на нього – інше від неї рідко коли почуєш.
– Ти мусиш захищати себе. От що я кажу! Тебе ніколи не цінуватимуть, якщо ти не відстоюватимеш себе. Твій батько каже: треба зробити се, треба зробити те, чому ти не зробив іще отого? А ти покірно слухаєш і відповідаєш, так, так, так, і вибачаєшся за те, що – на його думку – слід було зробити і що до того ж часто неможливо! Твій батько ставиться до тебе, як до дитини, як до безвідповідального юнака. Так ніби ти ровесник Іпі.
Яхмос тихо відповів:
– Мій батько аж ніяк не ставиться до мене, як до Іпі.
– Авжеж, – Сатіпі накинулася на нову тему з гарячою запеклістю. – Він помиляється щодо цього розбещеного хлопчака. День за днем Іпі втрачає рештки відповідальності. Він вештається довкола і не робить того, що міг би, і вдає, що все, про що його просять, надто складно для нього! Який сором! А все тому, що Іпі знає: батько завжди змилується і стане на його бік. Ви із Собеком маєте жорстко з цим розібратися.
Яхмос стенув плечима.
– А навіщо?
– О, ти мене з розуму зводиш, Яхмосе, – це так схоже на тебе! Немає в тобі духу! Слабкий, як жінка! Що батько не скаже, ти одразу погоджуєшся!
– Я дуже поважаю свого батька!
– Так, а він на цьому їздить! Можеш і далі мовчки миритися зі звинуваченнями й вибачатися за те, у чому не винен! Ти мусиш розкрити рота й відповідати йому, як це робить Собек. Собек нікого не боїться!
– Так, але пам’ятай, Сатіпі. Це мені батько довіряє, а не Собекові. До Собека в батька довіри немає. Усе завжди лишається на мій розсуд, а не на його.
– І тому в садибі до тебе мають ставитися, як до його партнера. Ти представляєш батька, коли його немає, ти служиш як жрець Ка за його відсутності, усе лишається в твоїх руках – а втім, ніхто не визнає твоєї влади. Нам потрібен документ. Ти тепер чоловік майже середнього віку. Не можна ставитися до тебе, як до дитини.
Яхмос задумливо промовив:
– Батько любить сам усе контролювати.
– Саме так. Йому подобається, щоб усі в будинку залежали від нього – від його миттєвої примхи. Все і зараз погано, та ставатиме гірше. Цього разу, коли він повернеться, не відчіпляйся від нього. Ти мусиш заявити, що тобі потрібне письмове засвідчення твоєї влади, що ти вимагаєш, аби тебе визнали на рівні закону.