Обличчя Генет змінилося, очі запалали.
– Я ненавиділа твою матір, – процідила вона. – Я завжди ненавиділа її… А в тебе її очі, її голос, її зверхність – тебе я теж ненавиджу, Ренісенб.
Та розсміялася.
– Ну нарешті я витягла з тебе правду!
Розділ двадцятий. Літо: місяць другий, день п’ятнадцятий
Стара Іса втомлено прошкутильгала до покою.
Почувалася спантеличено та виснажено. Вона відчула, що вік починає бити по ній дзвони. Поки що вона відчувала втому лише в тілі, а розум лишався ясним. Але тепер їй довелося визнати, що розумове напруження забирає забагато життєвих сил.
Якби ж то вона знала, звідки чекати на небезпеку. А втім, знання не дало б її розумові спочинку. Навпаки, тепер, навмисне привернувши до себе увагу, вона мусила бути якнайобережнішою. Доказ, доказ, їй потрібен доказ… Але як його добути?
Саме тоді вона зрозуміла, що вік грає проти неї. Вона була надто втомлена для імпровізацій та творчих зусиль. Вона була здатна тільки захищатися, лишатися пильною, уважною, оберігати себе.
Адже вбивця – щодо цього Іса не мала ілюзій – буде цілком готовий ударити знов.
І вона не збиралася ставати наступною жертвою.
Була впевнена, що злочинець знову застосує отруту. Сила в цьому випадку не спрацює, адже вона ніколи не буває сама, натомість завжди оточена слугами. Тож це буде отрута. Ну, з цим можна розібратися. Нехай їжу їй готує і приносить у покій Ренісенб. Тут у неї стоїть на підставці глек із вином. Вона дає рабині його скуштувати й чекає добу, щоб переконатися, що воно не отруєне. Вона змусила Ренісенб трапезувати разом із нею, хоча вона не боїться за онуку – поки що. Можливо, за неї і не доведеться боятися. Але в цьому ніхто не може бути певним.
У перервах між справами Іса сиділа нерухомо, змушуючи свій сповільнений мозок винайти спосіб довести правду або спостерігаючи за тим, як маленька рабиня крохмалить чи загладжує складки її сукні або розплутує намиста й браслети. Того вечора вона була страшенно виснажена. Імхотеп викликав її порадитися про весілля Ренісенб, перш ніж він сам поговорить із донькою.
Син, зіщулений і дратівливий, перетворився на власну тінь. У його поведінці більше не було ані помпезності, ані впевненості. Тепер Імхотеп покладався лише на незламну волю та рішучість матері.
А сама вона боялася, дуже боялася помилитися. Від її незваженого слова могло увірватися чиєсь життя. Так, нарешті сказала вона, весілля – хороша ідея. І часу вибирати чоловіка серед провідних членів роду немає. Зрештою, тут важливіша жіноча лінія, адже чоловік лише управлятиме тим, що отримає Ренісенб та її діти.
Тож тепер усе зводилося до питання про те, чи буде це Горі – чесна людина, перевірений часом друг родини, син дрібного землевласника, чиє господарство межувало з їхнім – або ж Камені, який називав себе їхнім родичем.
Перш ніж заговорити, Іса ретельно все зважила. Необачне слово могло вилитися в трагедію.
Потім вона дала свою відповідь, наполягаючи на такому виборі всією силою своєї незламної особистості. Вона сказала, що чоловіком Ренісенб має стати, безумовно, Камені. Подружні клятви можуть пролунати вже наступного тижня під акомпанемент необхідних святкових церемоній, щоправда, значно скорочених через трагічні обставини. Це, звісно, якщо на те буде воля Ренісенб. Камені – приємний молодик, і разом вони виростять сильних дітей. До того ж вони кохають одне одного.
Що ж, подумала Іса, вона зробила свій хід. Фігуру приберуть із шахівниці. Тепер від Іси нічого не залежить. Вона зробила те, що вважала за потрібне. Це було небезпечно. Що ж, їй подобалися красиві партії, так само як Іпі. Життя – не про безпеку. Щоб вигравати, доводиться ризикувати.
Повернувшись у покій, вона підозріло роззирнулася. З особливою увагою оглянула великий глек із вином. Той був закритий і запечатаний, як і коли вона йшла. Вона завжди запечатувала його, виходячи з покою, а печатку забирала із собою.
Так, ризикувати вона не збиралася. Іса гірко розсміялася. Не так просто вбити стару жінку. Старі жінки знають ціну життю, а також багато хитрощів.
Завтра… Вона викликала маленьку рабиню.
– Не знаєш, де Горі?
Дівчинка відповіла, що, на її думку, Горі нагорі в гроті біля гробниці.
Іса задоволено кивнула.
– Піди до нього. Скажи йому, що завтра вранці, коли Імхотеп із Яхмосом підуть у поле й візьмуть із собою Камені, щоб той вів підрахунки, а Кайт бавитиме дітей біля ставка, він мусить прийти до мене. Зрозуміла? Повтори.
Маленька рабиня повторила, й Іса відправила її до Горі.
Стара тішилася власним планом. Вона зможе порадитися з Горі без зайвих вух, бо відправить Генет до ткалень. Вона попередить його про те, що має статися, і вони спокійно все обговорять.