– Він і слухати не схоче.
– Тоді тобі слід його змусити. О, якби ж лишень я була чоловіком! Якби я була на твоєму місці, то знала б, що робити. Часом я почуваюся так, ніби вийшла за слимака.
Яхмос почервонів.
– Подивлюся, що можна зробити… Можливо… так, можливо, я зможу поговорити з батьком, попросити його…
– Ні, не просити. Ти маєш вимагати! Зрештою, ти його права рука. Лише на тебе він може покластися, коли їде. Собек надто непокірний, твій батько не довіряє йому, а Іпі надто юний.
– У нього завжди лишається Горі.
– Горі не член родини. Батько довіряє його думці, але не довірить владу чужій людині. Але я все зрозуміла – ти слабкий і млявий, і в венах у тебе не кров, а молоко! Ти не думаєш ані про мене, ані про дітей. Поки твій батько не помре, у нас не буде гідного становища.
Яхмос пригнічено промовив:
– Ти зневажаєш мене, Сатіпі, чи не так?
– Ти мене бісиш.
– Слухай, я обіцяю поговорити з батьком, коли він повернеться.
Дружина пробурмотіла собі під ніс:
– Так, але як ти говоритимеш? Як чоловік чи як слимак?
Кайт бавилася зі своєю найменшою донькою, крихіткою Анх. Маля лише починало ходити, і Кайт заохочувала її лагідними словами й усмішкою, ставши на коліна і простягнувши руки, поки маля, похитуючись, непевно чимчикувало в обійми матері.
Кайт показувала Собекові, чого навчилася їхня донька, але раптом зрозуміла, що чоловік не спостерігає, а сидить, насупивши своє гарне чоло.
– О, Собеку, ти не дивишся. Ти не бачиш. Маленька, скажи батькові, що це нахабство – не дивитися на тебе.
Собек роздратовано відповів:
– Є багато інших речей, про які я маю подумати, і так, вони мене турбують.
Кайт відхилилася на п’ятках, прибираючи волосся, за яке схопилася Анх, з важких темних брів.
– Що таке? Щось сталося?
Жінка говорила, не віддаючись розмові повністю. Вона запитала радше механічно.
Собек сердито відповів:
– Річ у тім, що мені не довіряють. Мій батько – старий чоловік і мислить до абсурдного старомодно. Він диктує мені кожну дію – нічого не лишає на мій розсуд.
Кайт похитала головою й ухильно пробурмотіла:
– Так, це погано.
– Якби лиш Яхмосові стало сили вступитися за мене, певно, з’явилася б якась надія на те, що батько бачитиме все ясніше. Але Яхмос такий боязкий. Виконує кожнісіньку вказівку з батькового листа.
Дружина подеренчала дитині намистом.
– Так і є.
– У цій справі з деревиною… коли батько приїде, скажу йому, що владнав усе по-своєму.
– Я впевнена, що ти маєш рацію.
– Але мій батько впевнений, що все має бути тільки так, як скаже він. Влаштує істерику, кричатиме: «Я наказав тобі розраховуватися олією. Коли мене немає, усе неправильно. Ти дурний шмаркач, який нічого не розуміє!» Скільки мені років, на його думку? Невже він не розуміє, що зараз моя пора, а його вже минула? Його вказівки та відмови вести справи інакше виллються в те, що наше фінансове становище аж ніяк не буде таким добрим, як могло б. Щоб розбагатіти, треба ризикувати. Я вмію бачити наперед і діяти рішуче. Батько не вміє ні того, ні того.
Дивлячись на дитину, Кайт ніжно пробурмотіла:
– Ти такий сміливий і такий розумний, Собеку.
– Але цього разу, якщо він мене звинувачуватиме й кричатиме на мене, йому доведеться зіткнутися з гіркою правдою! Якщо він не дасть мені свободи, я піду.
Кайт різко озирнулася, застигнувши з простягнутою до дитини рукою.
– Підеш? Куди ти підеш?
– Будь-куди! Метушливий, самозакоханий стариган не дає мені можливості показати, що я можу! Це просто неприйнятно!
– Ні, – твердо сказала Кайт. – Я проти.
Він витріщився на неї, її тон змусив його зважити на її присутність. Він так звик, що вона була просто фоновим акомпанементом до його слів, що часто забував про її присутність як живої людини з власними думками.
– Що ти хочеш цим сказати, Кайт?
– Я хочу сказати, що не можу дозволити тобі поводитися непомірковано. Вся нерухомість належить твоєму батькові, всі землі, вся рілля, худоба, деревина, льон – усе! Коли твій батько помре, усе це перейде до нас – до тебе, Яхмоса і наших дітей. Якщо ти посваришся з батьком і зірвешся, він може розділити все між Яхмосом та Іпі – він і так уже надміру любить Іпі. Той це знає і користується цим. Його дуже влаштує, якщо ти посваришся з Імхотепом і підеш. А нам треба думати про дітей.
Собек уважно дивився на неї.
– Ніколи не знаєш, чого чекати від жінок. Не знав, що в тобі це є, Кайт, оця затятість.
Дружина із натиском промовила:
– Не сварися з батьком. Не відповідай на його звинувачення. Будь мудрим – ще трохи потерпи.
– Можливо, ти і маєш рацію, але це може тривати роками. Батькові треба взяти нас за помічників.