Та цієї ночі, заснувши, вона раптом через годину розплющила очі; відчула, яка глибока тиша панує в домі й надворі, і пригадала, що повинна зробити. Минуло вже шість місяців, як помер Бен, і тепер їй потрібно знати про його смерть усе, кожну дрібничку, довідатися про те, чого раніше не хотіла чути, затуляла руками вуха і так кричала, що вони не зважувались говорити далі, замовкали і, зрештою, ішли собі геть. Досі вона не знала нічого — тільки те, що в западині впало дерево, і Бена не стало.
За милю від неї, по той бік вигону, жив Поттер, чоловік, який був тоді поруч із Беном. Завтра вона до нього піде. Завтра.
І Рут знову заснула.
ЧАСТИНА ДРУГА
ІІ
За день до нещасливого випадку вона поїхала на базар до Тефтона й купила Бенові подарунок — маленький нешліфований кристал рожевого кварцу. Продав його їй чоловік без одного вyxa, що держав крамничку, в якій були виставлені ювелірні вироби і порцеляна — він скуповував усе це в жителів їхньої округи. Там завжди було щось нове й дивовижне, і хоч досі вона нічого не купувала, все ж любила стояти перед вітриною, дивитися й фантазувати — звідки взялася та чи та річ і кому раніше вона належала.
Кристал був сірий і знизу дірчастий, як шматок вулканічної лави, але на зрізі він мінився рожевим сяйвом, мов крижинка на сонці. Вона стояла на середині вулиці поміж візків, навантажених фруктами, та мішків із зерном і раптом подумала, що повинна зараз витратити частину грошей, які дісталися їй у спадок від хрещеної Фрай.
Витратити бездумно, мов та жінка, що вилила з глека запашний бальзам.
Вона дуже хотіла подарувати щось Бенові, і не якусь там практичну річ, а таку, що тішитиме зір. Проте дорогою додому її обсіли сумніви, вона боялася, що Бен посміється з неї або ж поставиться до подарунка байдуже. Може, вона купила цей камінець лише для себе, собі на радість. Вона раз у раз сягала рукою на дно кошика, де лежав загорнутий у газету кристал, і мацала його гострі грані.
Коли надвечір вона звернула зі шляху на стежку, до їхнього дому лишалося ще дві милі, — погода змінилась, і стало тепло, як навесні. По берегах річки пробивалися паростки чистотілу та аконіту — зарано, сказав би Бен, у березні або навіть у квітні ще має випасти сніг. Ліси та гаї стояли голі, темне гілля чорніло проти блакитного неба, і Рут бачила між обрідними буками всю дорогу, аж ген до полів у долині.
А в повітрі відчувалося щось особливе, якийсь незвичний запах — запах першого проростання, і Рут опанувала глибока радість. Краєвид здавався їй невимовно гарним, вона бачила кожен прожилок на листочку, кожну травинку, так ніби заново народилась у якомусь іншому світі. У надвечірньому світлі схили пагорбів та яри здавалися зовсім іншими. Змінилися й барви — папороть стала світло-зеленою, наче мох, а земля золотистою, як тютюн. А вчора вона була темною, мов торф.
Рут захотілося співати. Адже в неї було все, чого тільки можна бажати, весь світ належав їй; удалині виднів її будиночок, і Рут аж головою стріпнула — так паморочилася вона в неї від щастя. І чого це з нею таке робиться? Адже нічого особливого не сталося, усе ще стоїть зима, а це лише останні спалахи сонячного світла над лісом.
Вона неквапно спорожнила кошик, а дивне відчуття не полишало її, усе в домі вона бачила ніби вперше. А на дерев’яному столі лежав кристал рожевого кварцу.
Бен не сміявся з неї. Він довго й пильно розглядав кристал, не доторкаючись до нього. Потім висунув шухляду й дістав збільшувальне скло, яке багато років тому подарував йому дід, і, стоячи біля вікна, вони вдвох роздивлялися на блискучі цяточки та гладенькі грані. — Джо, напевне, знає все про цей камінь. Звідки він, чому прибрав такої форми.
І справді, Джо знав про такі речі геть усе.
— Він не дорогий, і я заплатила за нього із своїх грошей. Мені хотілося зробити тобі щось приємне, — сказала Рут.
Але Бен, здавалося, не почув. Він ніколи не вмів відповідати на вияв любові або ж говорити про свої почуття.
—А куди ти його покладеш?
Він завагався, похитав головою і сказав: — Подумаю.
А поки що камінь лишився на столі і, пораючись біля плити, вона знову й знову поглядала на нього.