Розділ третій
Це була дивна дружба, що почалася між Нарцисом та Ґольдмундом; вона подобалася мало кому, і часом складалося враження, що вона не подобалася і їм самим.
Нарцисові, філософу, було з цим найтяжче. Для нього все було розумом, любов теж; йому не дано було бездумно віддатися почуттю. В цій дружбі він був провідною силою, і досить довго лише він один усвідомлював неминучість, глибину й сенс цієї дружби. Довгий час він залишався самотнім у своїй любові, розуміючи, що друг тільки тоді зможе по-справжньому належати йому, коли він його переконає. Сердечно й пристрасно, грайливо й несвідомо віддався Ґольдмунд новому життю; осмислено й відповідально прийняв цей благородний хрест Нарцис.
Для Ґольдмунда це означало насамперед вивільнення й одужання. Його юна потреба в любові, сильно розбуджена поглядом і поцілунком красивої дівчинки, була негайно безнадійно залякана. Бо в глибині душі він відчував, що всім його попереднім мріям, усьому, в що він вірив, усьому, до чого вважав себе призначеним і покликаним, серйозно загрожував той поцілунок у вікні, погляд тих темних очей. Призначений батьком до чернечого життя, всією волею приймаючи це призначення, з юнацьким запалом віддаючись благочестивому й аскетично-героїчному ідеалові, він при першій же швидкоплинній зустрічі, при першому пробудженні почуттів, при першому жіночому вітанні відчув, що тут знаходиться його неминучий ворог і демон, що в жінці для нього таїться небезпека. Та ось доля посилає йому порятунок, зараз, у час граничної скрути, з’являється ця дружба, пропонуючи його палкому бажанню квітучий сад, його благоговінню – новий олтар. Тут йому було дозволено любити, дозволено віддаватися без гріха, дарувати своє серце гідному захоплення старшому, розумнішому другові, небезпечне полум’я почуттів перетворювати, одухотворюючи, на благородний жертовний вогонь.
Але вже в першу весну цієї дружби він наштовхнувся на дивні перешкоди, на неочікуваний, загадковий холод, на страхітливі вимоги, тому що він був далекий від думки вважати свого друга повною протилежністю собі. Йому здавалося, що потрібна лише любов, лише щира відданість, щоб з двох зробити одне ціле, щоб нівелювати відмінності й долати протиріччя. Та яким же суворим і непохитним, проникливим і невблаганним був цей Нарцис! Здавалося, йому були незнайомі й небажані простодушна самовіддача, вдячна спільна мандрівка країною дружби. Здавалося, він не відає й не терпить шляхів без мети, мрійливих блукань. Щоправда, коли Ґольдмунд нібито захворів, він проявив турботу про нього, був завжди вірним помічником і порадником йому в усіх шкільних справах і навчанні, пояснюючи важкі місця в книгах, вчив розбиратися його в тонкощах граматики, логіки, теології; але здавалося, він ніколи не був по-справжньому задоволений другом і згодний з ним, досить часто здавалося навіть, що він з нього глузує, не сприймаючи всерйоз. Ґольдмунд, зрештою, відчував, що це не просто наставництво, не просто зверхність старшого й розумнішого, що за цим ховається щось інше, щось глибше й важливіше. Але він не міг зрозуміти цього глибшого, тому ця дружба ставала часто причиною його смутку й безпорадності.
Насправді Нарцис дуже добре знав, що відбувалося з його другом, він не міг не помічати ані його квітучої краси, ані його природної живучості й прихованого шаленства. Він зовсім не був педантом, який палку юну душу наповнює грекою, а на невинне кохання відповідає логікою. Більше того, він надто кохав білявого юнака, і це становило для нього небезпеку; бо кохання було для нього не звичайним станом, а дивом. Він не дозволяв собі закохатися, насолоджуватися приємним спогляданням цих красивих очей, близькістю цього квітучого, світлого, білявого створіння, він не міг дозволити цьому коханню бодай на мить стати чуттєвим. Бо якщо Ґольдмунд тільки відчував у собі покликання стати ченцем й аскетом і пожиттєво прагнути святості, то Нарцис був для такого життя дійсно призначений. І кохання дозволялося йому тільки в одній, найвищій формі. А в Ґольдмундове покликання стати аскетом Нарцис не вірив. Краще, ніж хтось інший, умів він читати людські душі, а тут, коли він любив, читав з особливою ясністю. Він бачив вдачу Ґольдмунда, яку, незважаючи на протилежність, щонайглибше розумів; бо вона була іншою, втраченою половиною його власної натури. Він бачив цю вдачу, вкриту твердою шкаралупою уявлень, помилок виховання, батьківських слів, і вже давно побачив усю нескладну таємницю цього молодого життя. Його завданням було розкрити цю таємницю її носієві, звільнити його від шкаралупи, повернути йому його справжню вдачу. Це буде нелегко, та найважчим було те, що це може призвести до втрати друга.