Нарцис багато думав про свого друга. Його особлива здатність бачити і розпізнавати сутність і призначення людини допомогла йому давно зрозуміти Ґольдмунда. Яскрава жвавість цього юнака явно свідчила про те, що він володів усіма ознаками сильної, фізично й духовно щедро обдарованої людини, можливо, митця, у всякому разі, людини надзвичайно велелюбної, призначення і щастя якої полягало в тому, щоб бути палкою і могти віддаватися почуттям. І чому це раптом ця людина любові, людина тонких і багатих почуттів, здатна так глибоко переживати й насолоджуватися ароматом квітів, ранковим сонцем, конем, польотом птаха, музикою, чому раптом вона стала одержима ідеєю бути духовною особою і аскетом?
Нарцис немало думав про це. Він знав, що батько Ґольдмунда схвалював цю одержимість. Та невже він міг викликати її навмисне? Якими чарами зачарував він сина, що той повірив у таке призначення й обов’язок? Що за людина цей батько? Хоч він навмисно доволі часто заводив про нього мову і Ґольдмунд не раз говорив про нього, Нарцис все-таки не міг уявити собі цього батька, не міг побачити його. Хіба це не дивно, не підозріло? Коли Ґольдмунд говорив про форель, яку ловив малим, коли описував метелика, наслідував крик птаха, розповідав про товариша, про собаку або жебрака, тоді виникали образи, тоді щось можна було побачити. Коли ж він говорив про свого батька, нічого не можна було побачити. Ні, якби цей батько був дійсно такою важливою, сильною, впливовою фігурою в житті Ґольдмунда, він зображував би його інакше, зміг би представити його в інших образах! Нарцис був невисокої думки про цього батька, він йому не подобався; він навіть часом сумнівався, чи той дійсно був батьком Ґольдмунда. Він здавався якимось порожнім ідолом. Але звідки у нього ця влада? Як йому вдалося наповнити Ґольдмундову душу мріями, такими чужими його сутності?
Ґольдмунд теж багато роздумував. Хоч як він був упевнений у сердечній любові свого друга, його не полишало гнітюче відчуття, що той сприймає його не зовсім серйозно і ставиться до нього завжди, як до дитини. І чому це друг постійно дає йому наголошує на тому, що вони різні? Тим часом ці роздуми не зовсім заповнювали дні Ґольдмунда. Він не любив довго розмірковувати. Протягом довгого дня були й інші заняття. Він частенько затримувався у брата сторожа, з яким був у хороших стосунках. Хитрістю і вмовляннями він завжди домагався дозволу годинку або й дві поїздити верхи на Блесі, і його дуже полюбили інші мешканці монастиря, зокрема мірошник; частенько з його наймитом вони чатували за видрою або пекли оладки з ніжного прелатського борошна, яке Ґольдмунд, тільки по запаху, міг із заплющеними очима розпізнати з усіх сортів. Хоча він і багато часу проводив з Нарцисом, залишалося все-таки чимало годин, які він присвячував своїм давнім звичкам і радощам. Богослужінням він теж здебільшого радів, охоче співав у хорі учнів, молився на вервиці перед улюбленим вівтарем, слухав прекрасну, урочисту латинь меси, милувався крізь хмари ладану золотими відблисками начиння й орнаменту, спокійними, поважними фігурами святих на колонах, євангелістами з тваринами, Яковом з брилем і торбою.
Ці образи приваблювали його, ці кам’яні й дерев’яні фігури здавалися йому таємничим чином пов’язаними з ним особисто, наприклад, як безсмертні всезнаючі наставники, заступники й дороговкази його життя. Так само він відчував любов і таємний чарівний зв’язок з колонами і капітелями вікон і дверей, з орнаментами вівтарів, з цими прекрасно окресленими опорами й вінками, з цими квітами і трав’янистим пишним листям, що проростало з каменю колон, так промовисто й переконливо обвиваючи їх. Йому здавалося цінною, глибокою таємницею, що, крім природи, її рослин і тварин, була ще ця інша, німа природа, створена людьми, ці люди, тварини і рослини з каменю та дерева. Нерідко він проводив час, змальовуючи ці фігури, голови тварин і пучки листя, а іноді й намагаючись малювати справжні квіти, коней, обличчя людей.