Выбрать главу

Ґольдмунд з подивом слухав, але при словах «ти забув своє дитинство» здригнувся, як уражений стрілою, хоча Нарцис не помітив цього, бо за своїм звичаєм говорив, заплющивши очі або дивлячись перед собою, наче так міг краще підбирати слова. Він не бачив, як обличчя Ґольдмунда раптово смикнулося і почало бліднути.

– Перевершую – я тебе, – пробелькотів Ґольдмунд, аби щось сказати; він ніби заціпенів.

– Звичайно, – продовжував Нарцис. – Такі натури, як твоя, з сильними і ніжними почуттями, одухотворені, мрійники, поети, сповнені любові, майже завжди перевершують нас – інших, нас – людей науки. Ваше походження материнське. Ви живете сповна, вам дана сила любові і переживання. Ми, інтелектуали, хоч часто наче й керуємо і правимо вами іншими, не живемо сповна, ми живемо в посуху. Вам належить повнота життя, сік плодів, сад любові, прекрасна країна мистецтва. Ваша вітчизна – земля, наша – ідея. Ваша небезпека – потонути в чуттєвому світі, наша – задихнутися в безповітряному просторі. Ти – художник, я – мислитель. Ти спиш на грудях матері, я пильную в пустелі. Мені світить сонце, тобі – місяць і зірки, твої мрії про дівчат, мої – про хлопців…

З широко розплющеними очима слухав Ґольдмунд, як говорив Нарцис, ніби сп’янілий від власної промови. Чимало його слів ранили його, немов мечі; при останніх словах він зблід і заплющив очі, і коли Нарцис це помітив і злякано запитав, той, абсолютно блідий, згаслим голосом промовив:

– Одного разу сталося так, що я був зовсім розбитий і розплакався перед тобою – ти пам’ятаєш. Це не повинно повторитися, я ніколи не простив би собі цього – але й тобі теж! А тепер швидко йди геть і залиш мене одного, ти сказав мені жахливі слова.

Нарцис був дуже збентежений. Промова захопила його, у нього було відчуття, що він говорив краще, ніж будь-коли. Тепер він бачив у сум’ятті, що якісь його слова глибоко потрясли друга, в чомусь зачепили його за живе. Йому було важко залишити його в цю мить самого, він хвильку зачекав, але нахмурене чоло Ґольдмунда змусило його поквапитися, і, збентежений, він побіг геть, щоб залишити друга на самоті, якої той потребував.

Цього разу перенапруга в душі Ґольдмунда не залилася сльозами. З почуттям глибокої і невиліковної рани, так ніби друг несподівано всадив йому ніж прямо в груди, він стояв, важко дихаючи, зі смертельно стиснутим серцем, з блідим, як віск, обличчям, з затерплими руками. Це було таке саме нещастя, як і тоді, тільки в кілька разів сильніше, знову нудота всередині, почуття, що він повинен подивитися в очі чомусь жахливому, чомусь абсолютно нестерпному. Але жоден рятівний плач не допоміг би зараз пережити це лихо. Свята Богородице, що ж це таке? Хіба щось трапилося? Його вбили? Він убив? Що ж такого страшного було сказано?

Задихаючись, він, як отруєний, розривався від бажання звільнитися від чогось смертельного, що глибоко застрягло у нього всередині. Як плавець розмахуючи руками, він кинувся геть з кімнати, несвідомо втікаючи до найтихіших, найбезлюдніших закутків монастиря, через переходи, сходами, назовні, на чисте повітря. Він потрапив у найзаповітніший прихисток монастиря, криту галерею, над кількома зеленими клумбами ясно височіло сонячне небо, крізь прохолодне повітря кам’яного підвалу солодкими переривчастими струменями пробивалися пахощі троянд.

Сам того не підозрюючи, Нарцис у цю годину зробив те, що вже давно було його заповітною метою: демона, яким був одержимий його друг, він назвав по імені, він його виявив. Якесь із його слів зачепило таємницю в серці Ґольдмунда, і вона зреагувала несамовитим болем. Довго блукав Нарцис монастирем у пошуках друга, але так ніде його й не знайшов.

Ґольдмунд стояв під однією з круглих важких кам’яних арок, які вели з переходів у садок, з аркових колон визирало по три голови тварин, кам’яні голови собак або вовків витріщалися на нього зверху. Йому жахливо ятрило рану, без виходу до світла, без виходу до розуму. Смертельний страх стискав горло і живіт. Машинально підвівши погляд, він побачив над собою одну з капітелей колони з трьома головами тварин, і йому здалося, що ці три дикі голови сиділи, витріщалися, гавкали у нього всередині.