У хвилину теплої душевної зустрічі молоді товариші згадували всі свої минулі пригоди й успіхи, і граф розповів про свої наміри одружитися з молодою леді, котру він ніколи не бачив, але її чарівністю захопився вже із самих описів.
Оскільки шлях друзів лежав в одному напрямку, вони погодилися провести решту своєї мандрівки разом і, щоб не надто квапитись, виїхали з Вюрцбурґа вдосвіта, а граф дав вказівку своєму почту вирушати пізніше та наздогнати його дорогою.
Під час подорожі вони гаяли час, згадуючи про своє військове життя та пригоди. Але граф ризикував трохи втомити свого співрозмовника, без угаву розповідаючи про принади, якими славилася його наречена, та про щастя, що його чекало.
Таким робом вони піднялися в гори Оденвальду і просувалися одним із найглухіших і найзалісненіших перевалів. Здавна відомо, що ліси Німеччини завжди були так само залюднені розбійниками, як її замки — примарами. У часи, про які тут оповідається, розбишак було особливо багато, зважаючи на орди дезертирів, котрі вешталися країною. Тому й не дивно, що на подорожніх напала ціла зграя цих волоцюг у гущавині лісу. Лицарі захищалися хоробро, але їхні сили танули, — аж тут прибув почет графа. Побачивши підмогу, грабіжники потікали, однак граф отримав смертельну рану. Його повільно й обережно доправили до міста Вюрцбурґа, викликали з сусіднього монастиря священика, котрий славився своїм умінням лікувати як душу, так і тіло. Але друга половина його майстерності виявилася зайвою — час нещасного вже спливав.
Чи не з останнім подихом він попросив свого приятеля негайно ж вирушити в замок Ландхорт і пояснити фатальну причину, яка завадила йому прибути на зустріч із нареченою. Попри те, що не був по вуха закоханим, граф, однак, був дуже відповідальним і, мабуть, неабияк зацікавленим у тому, щоб його місія була швидко та чесно виконана. «Якщо це не зробити, — сказав молодик, — я не зможу спокійно спочити в своїй могилі». Він повторив ці останні слова з особливою врочистістю. Прохання вмираючого, висловлене за настільки трагічних обставин, треба було виконати без зволікань. Штаркенфауст, намагаючись заспокоїти товариша, пообіцяв обов'язково задовольнити його бажання та простягнув руку для підтвердження своїх слів. Граф потиснув її вдячно і незабаром полинув у марення. Щось згадував про свою наречену, свої зобов'язання, слово честі, вимагав свого коня, щоб поскакати до замку Ландхорт, і віддав Богові душу, уявляючи, що сідає в сідло.
Штаркенфауст зітхнув, змахнув сльозу з очей, бачачи лиху долю свого товариша, та став міркувати про неприємну місію, виконати яку він зобов'язався. На серці чоловіка було важко, а в голові аж роїлося від думок. Адже доведеться постати в ролі непроханого гостя серед вороже налаштованих людей і зіпсувати їм свято звісткою, яка поховає всі їхні надії. Тим не менш у хлопця виникла певна цікавість, йому захотілося побачити ту неймовірну красуню Каценелленбоґен, котру так ретельно ховали від світу. До того ж він був пристрасним шанувальником протилежної статі, а ще йому були притаманні певна ексцентричність і підприємливість, що плекали в ньому жагу до пригод.
Перед своїм від’їздом із Вюрцбурґа він дав монахам усі необхідні розпорядження щодо похорону свого приятеля. Графа планували поховати в міському соборі поруч із кількома його видатними родичами, а засмучений почет взяв на себе відповідальність потурбуватися про його тлінні останки.
Однак час повернутися до старовинної родини Каценелленбоґенів, члени якої нетерпляче очікували свого гостя, а ще більше чекали обіду, і до сповненого гідності невеличкого барона, котрого ми залишили на сторожовій вежі.
Запала ніч, але гостя все не було. Барон зійшов із вежі у відчаї. Банкет, початок якого затримували з години на годину, більше не можна було відкладати. М’яса вже вистигали, кухар був у відчаї, усі домашні походили на гарнізон, готовий здатися від голоду. Барону довелося неохоче звеліти подавати страви за відсутності гостя. Усі вже сиділи за столом і тільки-но намірилися почати, як звук ріжка біля воріт проголосив про прибуття незнайомця. Ще один потужний сигнал заполонив старе подвір’я замку своїм відлунням, і йому відповіла сторожа зі стін. Барон поквапився на зустріч зі своїм майбутнім зятем.