Одначе, праця мережі ОУН була в той час надзвичайно важкою, бо саме тоді проходила велика хвиля арештів, у зв'язку з польською гістерією перед загрозою світової війни.
Вже в березні 1939 року, разом з іншими учасниками студентського Конґресу у Львові, були заарештовані члени КЕ Роман Малащук, Богдан Рибчук і Петро Мірчук, а кілька днів пізніше Василь Турковський. Тому, що ті у'язнення не були пов'язані з якоюсь бойовою акцією, а тільки з студентськими справами, то здавалося, що це тимчасові поліційні репресії, і змін у складі КЕ не проведено.
Масові арешти на всьому просторі західньоукраїнських земель раз-у-раз переривали мережу ОУН також на провінції. Одначе, тому, що ліквідовано дотеперішній ненормальний стан її двоподілу на „офіційне” й „неофіційне середовище”, вона швидко поповнювалася й незабаром міцніла.
ЗАГАДКОВА ЗАГИБЕЛЬ М. ТУРАША-„ГРАБОВСЬКОГО”
Багато дошкульнішою, ніж масові ув'язнювання членів ОУН на українських землях, і цілком несподіваною була загибель Крайового провідника ОУН на ЗУЗ Мирослава Тураша-„Грабовського” в літі 1939 року.
До справи невдоволення з праці Л. Ребета, як колишнього Крайового провідника, і справи Ярослава Барановського, який далі залишався референтом зв'язку з Краєм як член ПУН-у, а після смерти полк. Коновальця був призначений полк. Андрієм Мельником членом триособової „Президії ПУН-у” (О. Сеник, Я. Барановський і ген. М. Капустянський), – приєдналися нові важливі справи персонального і політично-програмового характеру. Цими справами були: покликання на пост Голови Проводу Українських Націоналістів полк. А. Мельника, проти чого були застереження з боку крайової ОУН тому, що полк. Мельник цілими роками не брав жодної участи в діяльності ОУН і навіть не був її формальним членом, та справа незрозумілої заборони ПУН-ом для українських революціонерів переходити з українських земель під Польщею на Закарпаття, щоб там боронити незалежність Карпатської України перед мадярською аґресією.
Для обговорення і вияснення усіх тих конфліктних справ виїхав М. Тураш вліті 1939 року до Праги, користуючись підробленими польськими туристичними документами. Бувши перед тим у Данціґу, він умовився з Осипом Тюшкою повідомити його про вислід своїх розмов листом, писаним за домовленим кодом.
До Праги М. Тураш-„Грабовський” прибув щасливо, без пригод, повідомивши про це своїх друзів у Львові домовленими листами. Його перебування в Празі потвердили опісля і члени ПУН-у, з якими він там зустрічався. Прийшов також до Данціґу до О. Тюшки заповіджений лист, писаний кодом, з інформаціями, що всі справи будуть поладнані позитивно; прибув теж інший лист, писаний по-українськи Анною Чемеринською.
Незабаром після того усякий слід по М. Турашеві-„Грабовському” пропав. З-за кордону повідомляли, що він повернувся до краю, але на українські землі він не дійшов, ані чеська чи польська поліція не повідомляли в той час про його заарештування чи загибель на кордоні. На жодний слід не могла попасти в пошукуванні за ним і його родина та організаційні чинники.
Л. Ребет у своїх споминах пише про цю загадку так: „Виходило б тоді, що поляки схопили його на кордоні і, як підозрілого розвідника, з вибухом війни розстріляли, не повідомивши ні словом рідню. Ця можливість була б правдоподібна, тільки... Тураш не повернувся по свої польські документи, необхідні для його повороту. Відповідальні за кордоном за його долю особи сказали на запит у цій справі, що Тураш так спішився з поворотом у Край, що не мав часу вступити по свої документи, що були заховані в іншому місці. Це знову виглядає не дуже правдоподібно, бо це була б крайня легкодушність з боку Тураша. Не повертаючи по документи, він міг здобути одну добу часу, не більше. „Чи треба було йому задля цього ризикувати і йти без усяких документів? Над цілою справою висить серпанок таємниці, на яку падає посередня чи, – не хочеться думати, – безпосередня тінь згаданої „залізної руки”.
Загадка загибелі Крайового провідника ОУН Мирослава Тураша-„Грабовського” вліті 1939 року залишилася досі нерозгаданою.
ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В 1939 РОЦІ
У другій половині 1938 року кількість ув'язнених за приналежність до ОУН на всьому просторі західноукраїнських земель досягла кілька тисяч осіб. Кількість арештованих у 1939 році, головно в останні місяці до вибуху війни, досягла приблизно 20 тисяч осіб. Велику частину арештованих поляки на початку 1939 року почали вивозити до концентраційного табору в Березі Картузькій і то не лише з теренів, що межують з Карпатською Україною, (напр., на початку 1939 року вивезено до Берези Картузької Ол. Самохваленка й М. Никифорука з Богородиці, пов. Грубешів на Холмщині). Кількість ув'язнених у Березі Картузькій українців, з вибухом німецько-польської війни, становила кругло 5 тисяч осіб.
Тих в'язнів, що проти них ведено слідство в якійсь конкретній справі, засадничо тримано також у 1939 році у в'язниці дотичного міста, а опісля їх суджено.
У лютому 1939 року суд у Чорткові за поширювання летючок ОУН засудив Романа Мончаковського з Джурина на 2,5 року ув'язнення.
Львівський суд засудив у лютому Петра Ґнипа з Жорниськ, пов. Городок, – за демонстративне биття в дзвони в зв'язку з смертю полк. Коновальця та за переховування підпільних видань, – на 3 роки ув'язнення.
У Золочеві 16 лютого 1939 р. за співання протипольських пісень засуджено: Дмитра Куп'яка на 3 роки, Михайла – сина Юрка, Михайла – сина Михайла й Ольгу Куп'яків, Ол. Семеніва, В. Бербеку, Т. Вовка, Е. Парубочого і М. Романюка – усіх із Яблонова, пов. Камінка, – по 2 роки, а Ол. Вовка на півтора року ув'язнення.
Львівський суд на виїзній сесії в Белзі засудив 22 лютого, за спротив польській поліції розкопати могили стрільців, М. Олійника з Себечева, С. Наконечного, І. Кравчука, Д. Новосада і В. Луцика з Цеброва на кари від 6 до 12 місяців ув'язнення.
Суд у Стрию за перехід кордону до Карпатської України засудив по 1 рокові ув'язнення: М. Кравчука, Л. Сорочака, П. Глушка, В. Патрія, І. Ліденка, Я. Максимця і В. Сливинського.
За участь у протипольських демонстраціях у зв'язку з справою Карпатської України суд в Золочеві в березні 1939 року засудив: П. Коковсьського, Андрія Мельника, М. Качмарського, І. Грицая, І. Качмарського і П. Борисника по 8 місяців ув'язнення, а неповнолітньому М. Боднареві висловив улімнення. Всі підсудні були із Зборова. За ті самі провини суд у Бережанах засудив: Василя Сенькова з Потутор на 2 і пів року, а Федя Данилова з Вербова – на один рік ув'язнення.
За намагання перейти кордон до Карпатської України суд у Турці 17 березня 1939 року засудив Дм. Стецюка з Вербова, пов. Бережани, на 2 роки ув'язнення.
31 березня 1939 р. бережанський суд на виїзній сесії в Ходорові за приналежність до ОУН засудив: Івана Лукавецького на 5 років, Василя Проця, Петра Закорчемного, Теодора Зельонку по 3 роки тюремного ув'язнення, а В. Хруща, В. Кобрина і Л. Католу (усіх із Сугрова) звільнено.
У квітні 1939 р. самбірський суд засудив, за переховування групи українських революціонерів, які опісля перейшли на Карпатську Україну, – о. Й. Кабаровського, інж. Е. Літинського по 2 роки, а Л. Клима на півтора року ув'язнення.
4 квітня 1939 р. у Львові за приналежність до ОУН засуджено: студента Романа Коцюмбаса з Бібрки на 5 років, а в Тернополі Василя Потічного з Купчинець – на 9 місяців ув'язнення.
За вербування добровольців до Карпатської Січі суд у Станиславові в квітні 1939 р. засудив М. Стефаніва й І. Вередюка по 2 і пів року, Д. Микитчука на 2 роки, Ю. Соловчука та Ю. Одока з Микуличина по 14 місяців ув'язнення.
Самбірський суд у травні того ж року засудив учня гімназії Є. Ясеницького з Старої Соли, за приналежність до ОУН, на 4 роки ув'язнення.
За оборону стрілецьких могил у Підберізцях, пов. Львів, перед польською поліцією, львівський суд 21 липня 1939 р. засудив: П. Царя на 10 місяців, П. Дмитерка на 8 місяців, В. Дмитерка на 7 місяців безоглядного тюремного ув'язнення, а І. Чинила, П. Ґуля, М. Коваля по 7 місяців, М. Чорного, І. Дзюбика й І. Гарапу по 6 місяців ув'язнення з тимчасовим припиненням виконання кари.