Президія II. Великого Збору Українських Націоналістів”.
Коли на порядок нарад Збору прийшла справа персонального складу ПУН, полк. А. Мельник повідомив учасників Збору про структуральну зміну також самого ПУН-у. Крім цього, що за новим устроєм сам „вождь” повинен був стояти понад Проводом Організації, у складі Проводу вирізнено тричленну Президію Проводу, членами якої він, як вождь, визначив: О. Сеника-„Грибівського”, Я. Барановського-„Лімницького” і ген. М. Капустянського. Проти участи в ПУН-і Ярослава Барановського запротестували делеґати ОУН на ЗУЗ Дмитро Мирон і Осип Тюшка, але їхній протест полк. Мельник відкинув.[354]
Поданий на „римському II ВЗУН” новий „устрій ОУН”, випрацьований інж. М. Сціборським за вказівками О. Сеника й Я. Барановського, повний текст якого ми вище цитували, вводив докорінну зміну в побудові ОУН, перетворюючи її на „елітарну” організацію з типово вождівською системою, чого до смерти полк. Коновальця не було. Згідно з цим новим устроєм, голова ПУН-у повинен уже бути не тільки провідником ОУН, а й „вождем” української нації, а в самій ОУН він повинен мати найвищу, нічим не обмежену, владу, відповідаючи за свою діяльність тільки „перед Богом, Нацією і власним сумлінням”. Провід ОУН (ПУН), склад якого мав визначати „вождь” за власною уподобою, повинен бути тільки дорадчим органом, вирішення якого не можуть зобов'язувати „вождя”, а тільки бути порадою для нього. Голова ПУН-у мав теж право визначати Генерального Суддю і Головного Контрольного ОУН, йому, врешті, прислуговувало право законодатної влади поміж сесіями ВЗУН, а всі постанови ВЗУН вимагали для своєї правосильности підпису, тобто згоди Голови ПУН-у.
Різкий зворот у закордонній політиці ПУН
Засадою зовнішньої політики ОУН під керівництвом полк. Коновальця був постійний і незмінний наказ: зберігати власнопідметність дій ОУН і, згідно з цим, надто не в'язатися з жодною з західньо-европейських великодержав, хоч не зривати з ними контактів. Тому полк. Коновалець завжди ставив натиск на якнайширше розгорнення праці як представництва ОУН у Німеччині, так і в Англії.
Очолений полк. Мельником ПУН зробив у цій ділянці різкий зворот, вирішивши зробити ставку на німецько-гітлерівську карту. У своїй дотеперішній праці в Німеччині ОУН підтримувала деякі контакти з військовими німецькими колами („Вермахт”), які ввесь час із застереженням ставилися до ідеології й політики гітлерівської партії. Між тими двома силами – гітлерівською партією й вермахтом – існувала засаднича ріжниця в питаннях, що заторкували майбутнє Сходу Европи. В той час, як намагання німецьких військових кіл ішли по лінії скинення пут ганебного версальського договору й привернення Німеччині кордонів з-перед листопада 1918 року, а можлива війна з СССР була для них тільки засобом усунення небезпеки, – то гітлерівська партія змагала до перетворення всієї Східньої Европи на німецьку колонію і терен для ступневого опанування його німецькими поселенцями. Тому контакти ОУН з німецькими військовими колами були доцільні, з точки зору українських інтересів, а всяка можлива співпраця з гітлерівською партією – шкідлива.
Одначе, ПУН після смерти полк. Коновальця став на протилежному становищі, вважаючи, що ставка на гітлерівську Німеччину в тогочасній політичній ситуації є „єдине, що на потребу” для українського визвольного руху.
Очевидно, що новий курс політики ОУН у Німеччині мусіли репрезентувати й нові люди. Тому ПУН відібрав від полк. Р. Ярого дане йому полк. Коновальцем право репрезентувати ОУН на терені Німеччини й вести там зовнішню політику ОУН, а передав ці справи в руки трійки: Барановського – Сеника – Сушка.
Наслідки тієї „реформи” зовнішньої політики ОУН, що її провів очолений полк. Мельником ПУН, виявилися вже під час подій в Карпатській Україні. В той час, коли членство крайової ОУН прагнуло стати в обороні волі й чести тієї української землі, не зважаючи чи це подобається стороннім силам, чи ні, – то тогочасний ПУН вирішив не анґа-жуватися в активну боротьбу проти мадярських загарбників, бо Мадярщина ... діяла за згодою Гітлера!
Черговим наслідком нової політики- ПУН-у були його напрямні щодо підготовки до майбутніх подій на Сході Европи. Після ліквідації чехословацької держави було очевидним, що найближчим кроком Німеччини буде її напад на Польщу, а після того на СССР. Але з якими політичними плянами йтиме на Схід Европи Німеччина і як мусітиме поставитися до тих її плянів український народ, про це тодішній ПУН повинен був дуже ґрунтовно довідатися і належно підготовити до майбутніх подій як цілу ОУН, так і ввесь український народ.
Тим часом вліті 1939 року ПУН заходився ... виготовляти конституцію та форми політичного й економічного життя „Української Західньої Держави”, що її – за його переконанням – створить Німеччина в висліді війни з Польщею?. Цей факт виявив жахливу своїми наслідками політичну короткозорість. Тодішній ПУН, очолений полк. Мельником, виявив не тільки повне нерозуміння справжнього стану політичної ситуації та незнання плянів гітлерівської Німеччини, а й його нездатність підготувати ОУН і ввесь народ до нової ситуації, яка виринула з хвилиною вибуху німецько-польської, а згодом німецько-большевицької війни.
НАПЕРЕДОДНІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
А тим часом, місяці перед II Великим Збором ОУН, на політичний обрій світу чимраз виразніше насувалися хмари другої світової війни.
Коли загибель М. Тураша-„Грабовського” стала для ОУН очевидною, пост Крайового провідника ОУН на західньоукраїнських землях перебрав організаційний референт в КЕ Тураша – Володимир Тимчій-„Лопатинський”, організаційним референтом став Володимир Гринів-„Кремінський”, його заступником – Микита Опришко-„Медвідь”.
Найгірше в тій ситуації було те, що вибух німецько-польської війни, як говорилося в той час, повинен настати уже в найближчих днях, – і то як неминучий факт, – а від ПУН потрібних у такій складній ситуації інструкцій щодо дальших дій ОУН в умовах майбутньої війни не було.
В колах львівської „Молодої Громади”, що була об'єднанням колишніх старшин УГА, в той час зродилася думка про те, щоб українці з моментом вибуху війни підняли загальне протипольське повстання. Цей плян особливо підтримував сотн. Дмитро Паліїв. Знаючи, одначе, що такий плян можна здійснити лише тоді, коли за його реалізацію візьметься ОУН, управа „Молодої Громади” передала через інж. Пиндуса свій плян протипольського повстання до Крайової Екзекутиви ОУН. Посередником у передачі був мґр. Ярослав Рак. Одначе, Крайова Екзекутива не зважувалася зразу давати позитивну відповідь, бажаючи в тій справі порозумітися з ПУН-ом за кордоном. Справа в тому, що коли плян всенароднього протипольського повстання, з хвилиною вибуху німецько-польської війни, був дуже популярний серед широких кіл членства ОУН, то проте невиясненим залишилося питання постави Німеччини до українських державницьких змагань. Бо, з одного боку, ПУН запевняв прихильність деяких німецьких політичних кіл до українських державницьких прагнень, а з другого – постава гітлерівської Німеччини в справі подій в Карпатській Україні вказувала на щось цілком протилежне. До того ж митрополит А. Шептицький довірочно поінформував Провід ОУН на ЗУЗ про домовлення Німеччини з СССР на окупацію західньоукраїнських земель большевиками – на випадок розгрому Польщі.
ПУН, очолений у той час полк. А. Мельником, вірив, що німецький уряд щиро підтримає створення, після падіння Польщі, самостійної західньоукраїнської держави, тому з доручення полк. Мельника одні члени ПУН-у опрацьовували конституцію „Української Західньої Держави”, яка мала б постати у висліді зудару Німеччини з Польщею, а інші займалися підготовкою в тому напрямі на всіх ділянках. Одначе, на запитання з боку КЕ ОУН на ЗУЗ, чи ПУН одержав якенебудь офіційне запевнення від німецьких політичних чинників щодо його позитивної постави супроти державницьких змагань українців, як також офіційне заперечення в справі згоди німців на большевицьку окупацію західньоукраїнських земель, – ПУН визнав, що він ані одного, ані другого не має. Німецький уряд не висловив жодного свого становища в справі підтримки для творення, після розгрому Польщі, „Української Західньої Держави”, що її плянував ПУН, ані не схотів відповісти на запитання в справі домовлення Німеччини з СССР на большевицьку окупацію ЗУЗ.
354
[15] Під час нарад ВЗбору не було змоги скласти протесту проти призначення Я. Барановського членом Президії ПУН-у, щойно після нарад, коли полк. Мельник „приймав” на розмови в окремій кімнаті учасників Збору, до нього зголосилися два крайові делеґати ОУН: Дмитро Мирон і Осип Тюшка. Вони заявили полк. Мельникові, що залишення Барановського в складі членів ПУН-у викличе в Краю рішучий спротив. Тим більше, що полк. Мельник виразно обіцяв був, що відсуне Барановського, але аж після Великого Збору, щоб до того часу не спричинювати „потрясень”. Ці обіцянки він дав Гриніву-„Кремінському”, військовому референтові Крайової Екзекутиви ОУН, який мав з полк. Мельником розмову в Зальцбурзі (травень – початок червня 1939 року). В той час Гриніва супроводив до Німеччини Роман Шухевич, який якраз був приїхав до Данціґу-Оліви. Одначе, полк. Мельник піднесеним тоном заявив, що: „вождь так сказав і так буде!” На тому розмову закінчено й Барановський залишився в складі ПУН-у.