Морфологічне вирішення гурту — назвімо так умовно три рівні інтеграції сім’ї, клану та етносу — є ідеальним, адже воно цілковито розв’язує всі проблеми людської солідарності з урахуванням первісних і природних розв’язань демографічних і економічних проблем і більш загально проблем гуманізації, які ставить людська ймовірність. Ідеальне вирішення знімає всі причини для пошуку інших розв’язань. І проте людство шукало й знайшло інше морфологічне рішення — майже напевне перед переходом до неоліту. Єдиний вихід полягає в тому, щоб помітити появу нової проблеми, яку неможливо розв’язати в межах гурту та можна розв’язати іншою морфологією, яка була б якщо не так само первісною, то хоча б так само природною. Єдина нова проблема, про яку може думати історик, — це демографічно насичений простір. Насиченість не є тиском. Демографічний тиск починається, коли кількість людей зменшує обсяг наявних ресурсів на душу населення. Насиченість починається, коли весь доступний простір зайнятий і використовується за первісними й природними розв’язаннями і при цьому не знижується оптимальність для будь-кого. У такій ситуації всі проблеми розв’язуються, як і раніше, за винятком однієї, до якої додається нова проблема. Одна стара проблема вимагає нового вирішення: як розв’язувати конфлікти, не розділяючись на рої? Нова проблема вимагає й нового розв’язання: як регулювати контакти між етносами, коли зникає нічийна земля, яка їх розділяла? Ці два запитання зливаються в проблему регулювання конфліктів. Під час її вирішення слід враховувати, що розв’язання групою коштує дорожче й може здійснюватися тільки другим планом. Треба знайти мережеве розв’язання, при якому дотримувався б принцип, що сторони конфлікту майже однакові за силою, яку можна мобілізувати, так, аби жодна з них не могла взяти гору над іншою і щоб вони були зацікавлені шукати вихід у домовленостях. Розв’язання базується на коаліціях, які могли б утворюватися стихійно на взаємозв’язаних рівнях інтеграції. Це — абстрактне визначення племінної будови, пов’язаної зі спільним походженням.
Роїння керувало розтіканням виду протягом десятків тисячоліть. При цьому воно неминуче торкалося насичених просторів і ненасичених зон. Перетворення гурту на плем’я вочевидь відбувалося безліч разів у безлічі місць упродовж усього палеоліту. Австралійські аборигени могли наситити свій континент, тоді як для африканських пігмеїв і бушменів характерними були ненасичені сектори в екваторіальних лісах і в пустелі. Трайбалізація морфології не може бути причиною виходу з палеолітичного поля. Треба шукати іншу причину або поєднувати формування племен з іншими чинниками.
Політичні чинники
Політичне життя палеоліту можна окреслити тільки пунктиром, виходячи з етнографічних даних. Це важко зробити ще й тому, що нам доводиться збирати мізерні сліди за допомогою інтелектуальних інструментів, які застосовуються до всіх частин історії, з яких складається історія загальна. Етноси уникають один одного і мають між собою лише епізодичні та дрібні побутові контакти. Цей світ не знає війни, яка залишається в імовірному стані. Жодні археологічні ознаки та жодні етнографічні свідчення не дають підстав підозрювати її існування. Щодо теорії, то їй, своєю чергою, не менш важко визначити слушні цілі війни: грабувати нема чого, простір за територією етносу не має ніякої цінності, людей не використовують на ненаявних роботах, полювання виглядає задовільним спортом... Ми знову побачимо ці вирішальні питання в епоху виникнення війни. Адже в неї є дата народження в неоліті, як і дата її смерті, яка має збігатися зі створенням планетарної політії. Було б емпірично неправильно і теоретично неможливо стверджувати, що війна є людським універсальним чинником. Силовий конфлікт загальний тому, що охоплює чималу частину живого. Люди палеоліту, поза сумнівом, лізли в бійку один з одним, деякі побоїща закінчувалися погано і залишали по собі жертви. Це все — прояви людської конфліктності та відсутність запрограмованого контролю насильства. Але для того, щоб насильство стало войовничим, потрібна трансполітія і щонайменше дві політії.
Дійсно, жоден конфлікт не може вибухнути в етносі як такому: спорідненість обмежена і не відіграє жодної ідеологічної ролі, а отже, жоден з подружжя чи споріднених особин не може мобілізувати проти інших своїх родичів; через свою плинність клан не здатний сформувати групу, ворожу до іншої групи. Якщо мати трішки уяви, то можна було б помістити політію на рівень клану. Конфлікти на цьому рівні можливі й реальні, але вони врегульовуються в гіршому з випадків розпадом і переформуванням клану з новими членами. Те ж саме відбувається і в сім’ї, де безнадійні конфлікти врегульовуються розлученням.