Систематизований аналіз внеску наук у процес діяння вимагав би розгляду укладів і сприяння їм з боку науки та наук, вирізняючи при цьому дві категорії сприяння. Одна з них випливає з застосування науки до способів, мобілізованих укладом. У цьому напрямку можна було б побачити, як виникають типові явища на кшталт політичних інституцій, що виводяться з політичної науки, аспектів підприємства, які можна приписати науці про організацію, методів навчання, вигаданих наукою про освіту. Інші типи сприяння є наслідками наукових досліджень у тому чи тому укладу, як, приміром, керування ядерними ризиками й політика, або місце наукових дисциплін в навчальних програмах. Розгляд стосунків між науками та економічними продуктами, товарами й послугами, які мають задовольняти потреби, мав би поєднувати обидва підходи, але такий розгляд веде до банальних речей. Якби довелося переписати всі товари, які стали результатом використання наукових досліджень, то вочевидь цей перепис торкнувся б великої частини, якщо не всієї, сучасної економіки, яка ґрунтує свої цінності на використанні фізики матеріалів, хімії, атома, біології, інформатики тощо.
Цікавіше буде підкреслити повну зміну ролей між примітивною й традиційною економікою попиту, де економіка має на меті задовольняти потреби, які вже переважно існують, та економікою пропозиції, де ресурси передують потребам і викликають їх. Ми бачимо в цьому різні означення капіталізму, які постають у дещо новому світлі. Перше означення виділяє режим економічного, заснований на правах власності, на ринковому регулюванні та на індивідуальній підприємницькій ініціативі й позначений потужним розривом між виробництвом і споживанням. Означений у такий спосіб капіталізм можна спостерігати в багатьох періодах життя традиційного світу в чотирьох великих культурних ареалах: це — природний режим економічного на певному рівні складності суспільства. Друге означення додає до першого економіку пропозиції, яка значною мірою залежить від наук і характеризується перманентним, якщо не постійним, розширенням. Цей капіталізм перебуває на стадії невизначе-ної тривалості історії людства, але вона повинна стихійно й невідворотно привести до стаціонарного стану — не нерухомого, а такого, що знаходиться в постійному коливанні навколо приблизної рівноваги. Третє означення капіталізму доповнює два перші наукою про створення багатства, щоб викликати колективну нав’язливу ідею та відчуття абсурдності піднесенням цілі економічного в ранг найвищої мети.
Наука призвела до певних викривлень, які проявляються в інших галузях діяльності людини. Оскільки наука — це спосіб пізнання, то можна припустити, що викривлення проявляються через пізнавальне викривлення. Така гіпотеза дає змогу вивести дві можливості. За однією з них, науковий спосіб падає під тиском гібридизації й викликає реакцію ірраціоналізму, так що певне псування веде до викривлення. За іншою можливістю, знання та виконання, яке залежить від знання та прямує за ним, претендують на те, щоб замінити дію, з якої випливає ідеологія: викривлення стає результатом змішання понять.