Донауковий стан не дозволяє досягти третього ступеня. Цей рівень ірраціональності є суто сучасним здобутком, і цілком імовірно, він має ідеологічне підґрунтя. У нього може бути два ідеологічні джерела. Радикальна антимодерна реакція вважає все сучасне викривленим і ознакою занепаду, зокрема науку. Така ідеологічна позиція — антагоністичний близнюк ідеології прогресу й щастя через науку. Іншим ідеологічним джерелом є антинаукова реакція, що спирається на наслідки, які вважають неприємними, або на можливі ризики застосування науки. Оскільки з розвитком науки збільшується й обсяг її застосувань, випадки реакції та ірраціональної паніки частішають у тому ж самому темпі та можуть призводити декого до радикального ірраціоналізму.
Виродження науки в ідеологію — це сучасний аналог виродження релігії в традиційному світі. Ідеологія дотична до політичних уявлень. Деякі уявлення раціональні й стосуються логіки того чи того режиму та способів його вдалого існування. Інші — нераціональні або ірраціональні. Нераціональні уявлення — це довільна інформація для політичних дій. В ієрократичних режимах інформація стосується правомірності чинної династії як намісника. У демократичних режимах вона дає змогу робити нерозв’язний вибір на засадах раціональних принципів демократії. Це — легітимні ідеології легітимації. Ірраціональні уявлення є результатом викривлень. Це може бути перехід від паразитування релігії на службі політичній владі до її викривлення на користь якійсь політичній справі, до якої релігія не має відношення: «священна» війна, громадянська війна, хіліазм. Перехід з викривленням може торкнутися також науки, переводячи її зі служби засобам політики до політики як науки. Останнім ядром модерної ірраціональної ідеології, уведеної не наукою, а за допомогою використання науки — попервах ідуть ідеологічний порив і устремління: викорінити на цьому світі всі людські напасті, а розумування стоять на другому місці, — є редукція діяння в роблення та/або в пізнання.
Через редукцію в пізнання ідеологія стверджує, що істинне знання дозволяє напевно розв’язати всі проблеми. Досить знати, щоб змогти. А наука обов’язково знає. Отже, треба звернутися до правильної науки, щоб точно забезпечити щастя всіх. Ті, хто пов’язані з правильною наукою, мають законне право обіймати владу, щоб отримати способи вмикання когнітивного перемикача спасіння від напастей. Редукція в роблення виходить з науки. Досить знати будову машини, хоч якою б складною вона була, щоб змусити її працювати якнайкраще та запобігати чи усувати всі її несправності. Досить знати, щоб вміти робити, а коли вмієш робити, то все чудово влаштовується. Отже, ті, хто вміють робити, повинні отримувати машину, щоб керувати нею. Перша редукція серйозніша й смертельніша за другу, оскільки другу можна звести до стану підважування легітимної позиції — каме-ралізму. Цей стан полягає в тому, щоб використовувати знання тараціональне вміння, аби знижувати ризики провалу діяння. Підважену версію камералізму можна умовно назвати «технократією».
Ідеологія має полемічний характер, оскільки вона мобілізує або нераціональні, або ірраціональні уявлення на службу політичного діяння. Викривлення ідеологією наукового знання в наукове діяння призвело до суперечної ідеологічної позиції — антимодернізму. Цілями й улюбленими приводами цього викривлення є саме ті риси, які визначають модерну добу: демократія, диференціація укладів, капіталізм, наукова раціоналізація та індивідуація.
Індивідуація
Наявні лексичні засоби дозволяють увести потрібні означення та дотримуватися їх:
— індивід — це спосіб існування живого виду; або — окрема істота, яка представляє певний живий вид; або — функціональна генетична одиниця, водночас як вираз, носій, передання та місце мутацій генома певного виду;
— індивідуальність означає риси індивіда, узяті в його окремості;
— індивідуалізм — ідеологія, яка розглядає індивіда як виключну міру всіх речей;
— індивідуація — становище індивіда в середовищі, яке прагне покласти на нього нинішню відповідальність за всі цілі людини.
Термін «індивід» уживають для всіх видів живого й навіть для всього реального, яке завжди складається тільки з екзи-стенційних окремостей, проте зазвичай його використовують для живого світу. Термін «індивідуальність» зовсім не застосовують для видів, індивідів яких ми не можемо розрізняти, як, приміром, сардини чи мурахи; цей термін уживають для індивідів, які мають, у нашому баченні, такі риси, які дозволяють відрізняти їх від їм подібних, наприклад, собака, кіт, кінь, можливо, дерево з помітними особливостями. Терміни «індивідуалізм» і «індивідуація» вживають тільки для людського виду. Перший означає ідеологію та відповідно другорядне явище стосовно індивідуації.