Тема модерності особи ставить проблему документів, на які можна спертися, щоб досліджувати її в позитивний спосіб, порівнюючи гіпотези й факти. Таких документів бракує, принаймні нині. Проте вже й зараз можна збирати певні ознаки даних про реальність у непрямий спосіб. Якби модерні індивіди не були точно особами, а досі були персонажами, катастрофи були б неминучими. Але ми не бачимо цих катастроф, отже, індивіди спромагаються більш-менш добре, але не надто погано виконувати умову персоналізації. Катастрофи є виявом спотворення природи. Відсутність катастроф пояснюється тим, що ці вияви, хоча й дуже реальні й дуже прикрі, недостатньо поширені назагал і не мають досить вираженої тенденції до поширення, щоб модерні суспільства вибухали. Які чинники можна було б уявити й виявити, щоб спробувати пояснити це обмеження? Можна уявити природні даності та соціальні обмеження, які мали б такі ж самі наслідки, що й на чесноти: чесноти рідкісні, але й виражені пороки теж. Найімовірнішим є не-порок, оскільки він споживає менше психічної енергії та дозволяє викручуватися в житті.
Правдоподібне еволюційне судження може привести до виявлення біологічних природних даностей. Людство — це живий вид, просіяний крізь генетичне сито природного добору. Воно зазнало перетворень, які дають змогу краще розв’язувати проблеми, що постають перед представниками виду в цьому середовищі. Добраний у такий спосіб людський вид має три згадані ознаки: свободу, фінальність і раціональність, які передбачають четверту: погрішність. Перші три риси матеріалізують людські індивіди, які означуються трьома рівнями реальності. Таке розмаїття має адаптивний характер. Кожний індивід отримує в генетичний спадок «посаг» виду, хоча генетичні чи вроджені ушкодження можуть обмежити або зірвати гуманізацію. Індивіди піддаються аку-льтурації, хоча недоліки виховання й освіти можуть послабити їхню людську природу. Вони дуже відрізняються один від одного, а однорідна однаковість може зірвати культурні пошуки й приректи вид на потенційність. Надмірний розрив між трьома рівнями може зруйнувати механізм і зіпсувати адаптацію. Природний добір повинен був скористатися таким біологічним і генетичним механізмом, який мінімізує ризики. Найімовірніші й найпростіші, коли йдеться про незчисленні зв’язки, статистичний механізм і гаусівський розподіл на нормальну більшість, дефективну меншість і меншість виняткову. Остання меншість робить честь людству. Вона постачає кандидатів на перетворення природи. Більшість постачає нормальний людський матеріал, достатній, щоб продовжувати біографію людства. Це судження задовольняє вимоги здорового глузду. Розшифрування людського генома повинне просунутися набагато вперед, щоб надати йому повного наукового статусу. Поки що ми маємо справу з евристичною гіпотезою.
Урахування соціальних обмежень і використання стратегічних міркувань виходять за межі цього періоду. Жити — значить, діяти, і діяти в даному середовищі, успішно або не надто неуспішно розв’язуючи проблеми, які ставить це середовище. Модерна доба — це нове загальне поле культурних можливостей, відкритих людству як суб’єктові об’єднаної історії. Це — середовище, в якому індивіди змушені жити. Воно потребує їхнього специфічного рівня, оскільки поле загальне, а суб’єктом є людство: це — значне обмеження, яке слід розглядати поза межами його окремого культурного кола, навіть якби воно було так само наближене до загального, як наближена до нього та чи та цивілізація. Мобілізується їхній культурний рівень, оскільки змістом поля є культурні можливості, а вид має тільки культурну реальність: це — значне обмеження, що спонукає знайти або вигадати небачену акультурацію. Зрештою, пробуджується ідіосинкратичний рівень індивідів, оскільки поле нове, а рівні культури знаходяться у потенційному стані: це — непереборне обмеження, спрямоване на найобдарованіших, аби вони довели свою самобутність і виробляли щось небачене, а також на більшість пересічно і звичайно обдарованих, аби вони орієнтувалися в світі, який зазнає перетворень, маючи єдиним своїм компасом смаки, нахили, улюблені речі або, ще простіше, відразу, огиду чи ненависть.