У Тойнбі механізм руху історії — «виклик-і-відгук». Перед людською популяцією постає виклик (зазвичай на початку це виклик природного середовища, а згодом, мірою наповнення середовища артефактами та появи культурного середовища, джерелом виклику можуть слугувати культурна, політична чи інша сфери: наприклад, викликом може стати якась інтелектуальна, мілітарна, соціоекономічна потреба тощо). Коли на перший виклик знайшли адекватний відгук, людство перейшло до стану цивілізації. Сам факт відгуку на цей виклик може породити черговий виклик, задовільна відповідь на який породить ще один і так далі. Історія кожної цивілізації — це неперервний ланцюг циклів «виклик-і-відгук», але він неперервний лише доти, доки цивілізація знаходить в собі вдосталь творчої енергії, щоб відповідати на виклики. Але тільки-но відбувається збій у цьому механізмі, тобто цивілізація не знайшла адекватного відгуку, відбувається її «надлом», який з часом призведе до її неминучого руйнування (після проходження неодмінно послідовних стадій «агонії»).
Іноді виклики бувають надто потужними, повноцінний відгук на них — фактично неможливий. Людські популяції, які наразилися на них, стають «загальмованими» — ескімоси, кочовики, полінезійці. Іноді виклик буває недостатнім, щоб змусити людську популяцію шукати нових шляхів.
Що підштовхує перехід від дебюту партії людської історії до міттельшпілю й ендшпілю за Башлером (автор оптимістично вважає: ніщо не вказує на те, що теперішній рід людський homo sapiens sapiens — завершальна ланка в мільйонній еволюції людиноподібних приматів)? Що заводить пружину прогресу? Адже традиційну відповідь Башлер відкидає; згідно з автором, жодний демографічний тиск на економічний уклад не був таким, щоб змусити його змінитися. Перший принцип аналізу цієї шахової партії, який пропонує автор: кожен первісний крок людини має бути природним (тобто вести до правильного розв’язання, водночас відповідаючи людській природі й цілям людини) та еволюційним (тобто здатним утворювати наслідки, які будуть множити варіанти розв’язання наступної задачі). І в результаті ми маємо ситуацію, коли між відправною (наприклад, полюванням та збиральництвом) і кінцевою (наприклад, рільництвом) точками якогось ланцюжка еволюції існують численні проміжні ланки, які дозволяють переходити від однієї до іншої дуже поступово й майже непомітно. Звідси й розмаїття археологічних і палеонтологічних тлумачень, інструментарій археологічного дослідження надто грубий, він потребує «чистих» артефактів, щоб дійти певності у висновках. Для досягнення будь-якої точки та переходу за неї не потрібні технічні прориви ні в знанні, ні в умінні; необхідні для переходу технічні доробки завжди безпосередньо доступні й прийнятні. І що найважливіше, кожна досягнута точка стає незворотною, оскільки відповідає потребам, інтересам і пристрастям. Мало того, вона стає незворотною з демографічних причин.
Логіка світової історії, за Башлером, полягає в тому, що в певний момент на часо-просторовій шахівниці виникає точка тяжіння, яка з необхідністю притягує туди фігуру — людську спільноту, одначе конкретний шлях, яким фігура туди приходить, залишається варіативним, він є результатом численних спроб і помилок і становить конкретно-історичний зміст історії. Чому з’являється ця точка тяжіння — найделікатніше питання «загальної історії», і автор убачає причини її появи в дії чинників цілком зовнішніх (наприклад, приходу або танення льодовиків). Читач легко переконається, що писати історію в такий спосіб зовсім не означає спрощувати її, навпаки, така дослідницька оптика вимагає неабиякого напруження ока й аналітичного таланту, щоб за розмаїттям фактів безлічі конкретних історій розгледіти невблаганні правила гри, які виводять людство з природної історії (Башлер поділяє думку, що це був найщасливіший період для людства) і доводить до наших днів.