Демографічні аспекти вказують на повний переворот. Густота населення в сотні разів перевищує колишні значення й збільшується від одного жителя на десять квадратних кілометрів до п’ятнадцяти на один квадратний кілометр для хліборобських районів із тривалим паром, потім до сорока для районів із коротким паром і навіть до кількох сотень для рисових плантацій. На просторах нинішньої Франції після останнього льодовикового періоду мешкало близько п’ятдесяти тисяч мисливців-збирачів, а в ХVІ-ХVІІ ст. налічувалося від двадцяти до двадцяти восьми мільйонів осіб. З огляду на низьку продуктивність праці, попри такі-сякі технічні успіхи, досягнуті впродовж тисячоліть, не менше 80% цієї людської маси мобілізується для виконання праці, необхідної, щоб утримувати всіх. Якщо до цього додати працю міського ремісництва та послуги, то тільки невеличку меншість населення звільнено від безпосередньо продуктивної праці й вона може присвятити свою діяльність іншим видам виробництва, а не лише тим, що потрібні для виживання. Чисельність людей зазнає масових коливань, які можуть сягати подвоєння або скорочення наполовину. До історії людей входять неврожаї та голод. Сільськогосподарське виробництво коливається залежно від погодних умов, але також від поширення паразитів, воєн і різних заворушень. В Європі на один урожайний рік припадає один неврожайний і два посередніх. Коливання виробництва компенсуються погано, оскільки запаси обмежуються низьким рівнем продуктивності, надто високою вартістю перевезення вантажів суходолом, політичними та податковими перепонами для торгівлі зерном.
Коливання залежать ще від однієї новини — епідемій. їм сприяє занепад гігієни через скупчення людських мас і відходів; збільшення густоти населення, яким примножується кількість заражених; активізація переміщень і контактів, чим полегшується передання мікробів. Голод і епідемії спільно нищать людей, бо ослаблені організми гірше опираються інфекціям. Хвороби б’ють у першу чергу по немовлятах і дітях. Розмови про перенаселення — це міф, за винятком хіба що окремих місць, бо сім’ї мають приблизно стільки дітей, скільки вони можуть виростити з урахуванням усіх чинників, включно з перспективою того, що ці діти зможуть взяти участь у заселенні нових земель. Так, в архаїчній Греції заселення Середземноморського та Чорноморського узбережжя викликане не стільки демографічним тиском, скільки можливістю колонізувати знайомі райони, які підтримують демографічну активність.
Археологічні дослідження та пошуки походження рослинних і тваринних видів, одомашнених різними сільськогосподарськими режимами по всьому світу, змусили відмовитися від думки про виникнення одомашнення в певній точці та його всесвітнє поширення звідти. її розташовували на Середньому Сході й переміщали там за волею археологічних відкриттів. Найстаріший сільськогосподарський район, відкритий на сьогодні, знаходиться в турецькому гірському районі Тавруз, і виник він дев’ять чи десять тисяч років тому. Немає сумнівів, що хронологічно попервах мала скластися якась обставина, а саме поширення мало відбуватися чи через запозичення, чи через переміщення населення. В Європі можна простежити три шляхи проникнення хліборобства: найдавніший ішов берегами Середземного моря в середині VII тисячоліття, другий — Дунаєм і мережею річок аж до Бургундії в середині VI тисячоліття, а найнедавніший — системою Дніпра й Дністра та великою рівниною Північної Європи в середині V тисячоліття. Насправді було багато розсіяних осередкових зон, а за ними — багато дуг поширення через запозичення сусідом у сусіда або через колонізацію. Заселення могло йти тільки за рахунок мисливців-збирачів — великих споживачів простору, яких винищували фізично, витісняли в райони, які поки що не цікавили хліборобів, поневолювали чи силою привчали до нового стилю життя. Повільне й невпинне зникнення пігмеїв під час контакту з хліборобськими племенами банту вочевидь мало незчисленні аналогії впродовж тисячоліть неоліту.