Третій перехід документований найкраще. Тіньова влада, яку потрібно долати, щоб дійти до абсолютизму, постає в двох основних виглядах. Коли все населення політії структу-роване й організоване в роди, треба знищити й подолати саму родову структуру. Потрібно сплутати роди й перемішати людей так, щоб отримати народ підданих, для яких об’єднання в коаліції було б надто дорогим, і еліту, яка б визначалася своїм становищем у владному апараті. Коли соціальні еліти складаються з аристократичних родів, а народ — незалежно від того, організований він у роди чи ні, — перебуває в залежності або під протегуванням аристократії, розв’язання полягає в жорсткому контролі аристократичних родів і у визволенні народу з-під їхнього панування. Перший спосіб призвів до контролю політичної влади над жінками, «підхожими для одруження», через бюрократичне регулювання простолюдних шлюбів серед перуанських інків або через створення фіскальними чи військовими способами «резерву» жінок для одруження, як це можна бачити на численних прикладах в Африці та як це робили інки для своєї еліти. Другий спосіб здійснюється або через просте знищення аристократів, як у Індії, або через перетворення елітарних родів на джерело чиновників для владного апарату, як у Китаї.
Графік руху ієрократизації у вирішальні моменти його історичного процесу робить його досить зрозумілим, аби обмежитися простим начерком при розгляді інших його аспектів. Палеолітичний поріг, відколи ці процеси уможливилися, полягав у виникненні влади. Влада — це зв’язок і напруга між вільними волевиявленнями. Вона виражається в трьох видах, залежно від дії покори, яка підкоряє одну волю іншій: керування базується на розрахунку, авторитет — на повазі чи на захопленні, сила — на страху. Оскільки політичні режими визначає спосіб влади, якому вони віддають перевагу, хоча вони й не в змозі цілковито ліквідувати ті способи, якими нехтують, усі політичні режими перебувають — у потенційному стані — в найневиннішому з можливих владних стосунків. У палеолітичному світі вже існували владні стосунки, які наявні в багатьох інших тваринних групах. Від самого початку розвиток будь-яких варіантів політичних режимів був можливий, і вони почали здійснюватися, коли умови їм сприяли. Такими умовами є виробництво і збагачення, політизація, війна, стратифікація. Усі варіанти розвитку взаємозв’язані й підсилюють один одного.
Щодо дієвців, то ті, хто посідали позиції авторитету та/або влади, отримували від цього задоволення амбіцій, скнарості й жадібності, марнославства й пихи: потреби просити їх висувати свої кандидатури не було. Дієвці, які підкорялися авторитетові, могли робити це з переконань, якщо тільки вони не були поставлені перед вибором між покорою або бунтом із ризиком бути вбитими й не знаходили для себе слушних причин для вибору покори. Ті, хто підкорялися силі, були безсилими і могли обирати тільки між життям у покорі й смертю.
Війна
Якщо трішки змістити акцент означення Клаузевіца, можна сказати, що війна — це «силовий конфлікт між політіями». Це конфлікт, який перероджується в насильство через те, що сторони не зібрані правосуддям у спільному просторі замирення, і який може дійти до краю боротьби на смерть з причини людської свободи. Незапрограмованість виду справді виражається — на полі конфліктності — у відсутності будь-якого вродженого механізму вираження та контролю агресивності. Якщо вільний звір до того ж раціональний, має означену мету й здатний на помилку, то можна зрозуміти, що він може заради того, аби досягти своєї мети всупереч людським перешкодам, вкладати в битву дедалі більші засоби, а вороги, втягнуті в спіраль змагання засобів, можуть дійти до крайнощів, несумірних із початковою причиною. Звідси можна одразу вивести дві межі феномена війни в загальній історії. Оскільки палеолітичні стада не жили в політіях, війна не була їм відома. Конфлікти й смертельні сутички були дуже ймовірні, але вони не переростали у війну: в гіршому разі їхніми результатами були вбивства чи двобої з поганим кінцем. З іншого краю історичного часу, якби була надовго створена всепланетна політія, то більше б не було війни, хіба що залишилася б небезпека громадянських або міжпланетних воєн. Отже, у війне є дата народження в неоліті й потенційна дата смерті. Вона не є людською уні-версалією чи прямим продуктом людської злостивості, хоча й дає їй змогу проявлятися в найжахливіший спосіб.