Три зазначених стани одразу можна виявити за їхніми функціями. На вершині знаходяться групи населення, які мають ієрократичні функції, що визначаються їхнім зв’яз-ком із політичною владою в її трьох видах авторитету, сили та керівництва. Ці функції достатньо відмінні, щоб уможливити роздвоєння між визначенням одного-єдиного класу, класу «дворян», які б забезпечували всі три функції, та визначенням двох підкласів — «воїнів» і «жерців». Китай обрав для себе перший варіант, тоді як Індія, Передня Азія та Європа віддали перевагу другому. Наведені розходження не довільні, а свідчать про важливі політичні процеси. Проміжний стан об’єднує найчисленніші групи населення, які виконують економічні функції. Як і належить, в аграрній економіці більшість із них — хлібороби, які завжди стоять вище за тваринників, ремісників і торговців. Торговців систематично ставлять останніми, імовірно, тому, що вони виступають посередниками, а отже, мають у собі щось догідливе, і їхній внесок у виробництво стає видимим тільки в сучасній економічній науці. Останній стан вміщує в себе групи населення з прислужницькими функціями в тому сенсі, що вони слугують іншим, або з брудними функціями, бо їх уважають принизливими.
Зафіксована всюди соціальна стратифікація розподіляє людей і населення по трьох основних стратах. Статистична меншість складається з тих, на кого припадає (в обчисленні на душу) «значна» частка влади, авторитету та багатства. Більшість складають ті, на кого припадає «пристойна» частка. Далі йде меншість, яка має тільки «незначну» частку. Для конкретного визначення відповідних часток слід користуватися критерієм визначення «пристойного». Це — нейтральний стан, в якому люди не багаті й не нужденні, не сильні й не пригноблені, ними не захоплюються та їх і не зневажають. Поняття «значне» і «незначне» відбивають, відповідно, стани, вищий і нижчий стосовно нейтрального. Кожна страта складається з послідовності більш або менш великої кількості підстрат, оскільки розмір частки може мінятися до нескінченості. На переході між стратами і підстратами можна бачити більш або менш глибокі розриви в складі часток: багаті можуть не бути авторитетними й сильними, і навпаки.
Ієрархія та стратифікація значною мірою сходяться, і їхнє збігання дозволяє вживати спільну для них термінологію. Можна умовно назвати «елітою» всіх дієвців, чиї частки у владі, авторитеті та багатстві закріплені законом та ідеологією; «народом» — дієвців, які є джерелом усілякої влади, усілякого авторитету й усілякого багатства, але які самі володіють дуже малою часткою всього цього; «людцями» — дієвців безсилих, зневажених, яким залишаються тільки крихти. Проте, якщо два зазначені феномени явно перетинаються, вони не зливаються один з одним. Якщо ніколи не буває ієрархії без стратифікації, то стратифікація може прекрасно обійтися без ієрархії, і це норма в сучасному світі.
Щоб розібратися, якими етапами і з яких причин людство дійшло до цього імперського вінця, слід визначити вихідну точку і виявити в ній зародки еволюції. Далі досить буде накласти на них розглянуті вище процеси, щоб вийти на кінцевий результат. У палеолітичному світі багатство присутнє як таке, що складається з ресурсів, але в його розподілі немає жодної нерівності. Продукти збирання відповідають висловленим потребам, і це пропорційно вирівнює їх (чоловіки споживають у середньому більше жінок, а дорослі — більше дітей) і забезпечує їхнє негайне споживання. Продукти полювання ділять на рівні частки, оскільки мисливці мають рівні права при домовлянні. Нерівність багатства базується, отже, на двох умовах: появі не спожитих ресурсів, тобто заощадження, і нерівних прав тих, хто домовляються, при розподілі. Влада теж існує, але вона виявляється насамперед у способі керівництва, коли люди зацікавлені підкорятися тим, кого вважають обізнаними. Влада здійснюється виключно персонально: немає жодної різниці між функцією та тим, хто її виконує, а обізнаними є ті, кого такими вважають покірні. Це ж саме стосується й авторитету. Шанувальники захоплюються тими, ким можна захоплюватися з огляду на цілі людини. У цьому полягає вираження здатності людини до вдосконалення та стихійного прагнення мети, хоча воно й замкнене в суто особистих межах, коли захоплюються особою, яку вважають гідною особистого захоплення, а не роллю чи тим, хто її виконує.