Чи можна оцінити ступінь досягнутого процвітання відношенням між ресурсами й потребами? Полювання та збирання можна прирівняти до споживання відсотків з безкоштовного природного капіталу. При такому прирівнюванні виникають два запитання. Чи є капітал гарантованим? Зміни клімату можуть порушити його склад, але вони відбуваються досить повільно, і дієвці мають достатній час, аби пристосуватися до них. Велика дичина взагалі та деякі особливо вразливі види, як-от черепахи, можуть бути предметом надмірного винищення чи потерпати від істотних природних змін, але за винятком локальних катаклізмів зацікавлені особини також мають час пристосуватися та перейти на інші ресурси. У масштабах виду цей капітал, безперечно, гарантований. Та чи завжди достатніми є відсотки з нього? Деякі зони зазнають дуже відчутних сезонних змін, коли погода міняється на холод або ж на посуху, через що періодично виникає дефіцит. Проте з огляду вже на саму періодичність таких змін їх можна передбачувати й уживати необхідних заходів. Дуже точні й дуже документовані спостереження показали, що навіть у таких екстремальних середовищах, як Калахарі чи деякі пустелі південного заходу Сполучених Штатів, первісні люди ніколи не споживають більше певної частки, максимум половину. Така стриманість свідчить, що всі середовища, використовувані видом, завжди можуть мати більшу кількість особин, принаймні вдвічі більше в найменш сприятливих умовах. Чому не використовується цей запас? Відповідь, очевидно, має демографічний характер: поєднання низької жіночої плодючості з високою дитячою смертністю призводить до густоти населення, нижчої за підтримувану природою. Звідси випливає важливий висновок: жодний демографічний тиск на економічний режим не був таким, щоб змусити його змінитися. Щодо сировинних ресурсів, то вони завжди присутні: або на місці, або в доступному радіусі.
Ці спостереження ведуть до висновку, що відношення ресурсів до потреб не тільки дорівнює одиниці, а й перевищує її. Економічний режим первісної людини не тільки гарантує добробут, а й забезпечує достаток у прямому сенсі, тобто перевагу ресурсів над потребами. За такого стану важко уявити неприємні ускладнення, навіть суто локального чи курйозного характеру. Щоб прийняти очевидність того, що економіка палеоліту має бути економікою достатку, досить відійти від етноцентристської ілюзії, за якою тодішні ресурси співвідносяться з сьогоднішніми потребами.
Первісне вирішення питання є також природним — у всіх окремих і додаткових сенсах цього вислову. Воно є природним у тому сенсі, що відповідає інтересам людини. Мета економіки більш ніж досягнута, її перевищено, оскільки достаток перевищує добробут. Оскільки потреби в усіх різні, то в умовах достатку всі знаходять собі відповідні ресурси. І тут не можна погоджуватися з зауваженням, буцімто ресурсів, які, безперечно, достатні в середньому, може не вистачити для тієї чи тієї цілі. Смертність дуже висока, зокрема дитяча, але її не можна відносити на дефіцит ресурсів, вона є результатом біологічної кволості виду, яка не виправляється раціональним опануванням чинників, що на неї впливають.
«Природне» означає також: «таке, що відповідає людській природі». Цю відповідність можна вивести з характерних ознак виду. Дотримується свобода в тому сенсі, що жоден із аспектів економічного режиму не можна вважати визначеним. Кліматичні умови та середовище не примушують до жодного розв’язання, а задовольняються лише тим, що забороняють деякі з них. Забороняються небагато з можливих вирішень, тож діапазон способів експлуатації одного й того самого середовища завжди відкритий, і це веде до культурного розмаїття. Наявна раціональність, оскільки всі види господарської діяльності точно відповідають раціональності людської діяльності. Це все — об’єктивні розв’язання, незалежно від того, чи йдеться про дії, про творення чи про пізнання. На всі розв’язання мобілізуються здатності й здібності, якими вид наділений від природи. Це відповідає й цілеспрямованості. Переслідуються всі цілі, і до них беруться зазвичай у задовільний спосіб завдяки, зокрема, тому, що ніколи не доводиться стикатися з економічним блокуванням через нестачу ресурсів, оскільки панує достаток. Ба більше, економічний чинник утримується на своєму природному — підлеглому й стратегічному — місці. Люди виділяють на нього необхідні засоби, не виходячи за межі необхідного. Ось чому, з одного боку, достаток забезпечується не безконечністю ресурсів, а стримуванням потреб, а з іншого — ми маємо справу з суспільством дозвілля, в якому, за підрахунками етнографів, шість годин праці на день і три дні на тиждень достатні для забезпечення всіма ресурсами. Це дозвілля — час, який витрачають на те, що вважають важливим, наприклад на забави! Це привілейоване людство залишається людським у своїй погрішимості. Люди здатні на помилку: так мисливець може повернутися з полювання ні з чим. Вразливі й етнічні групи: та чи та група могла зникнути в біологічному чи культурному сенсі.