Вагон перукаря знаходився поблизу станції. Тут голилися та стриглися всі робітники залізниці.
Коли Жужелиця увійшов до вагону, йому стало моторошно. Блискучі бритви, ножиці, щипці, машинки наводили на нього неймовірний жах.
У вагоні, крім перукаря, нікого не було.
Жужелиця підійшов до дзеркала й сів у крісло. Його одразу пригіпнотизувала якась блискуча машинка.
Перукар ввічливо запитав:
— Ви, товаришу Жужелице, з одекольоном чи без одекольона?..
— З о-де-кольоном!..
— Може й вежеталь?..
— М-м...
— А може вам ще зробити й манікюр?
Жужелиця завовтузився на кріслі й закліпав повіками.
— Та ви вже, як це зветься... зі всіма причандалами... Вам більш видко... Відоме діло, — майстер...
— Ну й рило!.. — сказав перукар. — Туди його!.. З такою мордою, та ще о-де-кольоню захтів!.. Піди скупайся під паровозний ґрант!.. З рила сажу зітри!..
— Що!? – підскочив Жужелиця. — Як ти смієш так ображати! Ти знаєш хто я такий? Чув мою фамілію?
— Твоєї фамілії я не чув, а те, що ти свиня, то це кожний знає!
З цими словами перукар потягнув його за комір з вагону. Жужелиця лементував. Стягнувши Жужелицю з вагона, перукар дотягнув його під паротяговий ґрант.
Якийсь пацан, що гуляв поблизу, зрозумівши в чому діло, відкрутив воду, й вода водоспадом полилася на Жужелицю. Він крутився, верещав і, нарешті, почав плакати. Але побачивши, що це не допомагає, Жужелиця став старанно митися, розвозячи сажу по обличчі, по руках і грудях. Після цього перукар знову схопив його за коміра і підштовхнув у вагон. Тут уже, нарешті, Жужелиця вільно дихнув.
Коли перукар кінчив свою роботу, Жужелиця сам себе не пізнав, він помолодів на років тридцять.
— Што ж, воно, конєшно, коли ви молодая баришня, то я вам фрікасе з мармаладом і нікаких двадцять!.. — промовив Жужелиця до перукаря й вибрикнув козлом.
— Ти — друг! — сказав Жужелиця. — За це я вже тебе не забуду! Хочеш, навіть свою фамілію тобі скажу...
— Що ж у тебе за фамілія така риґінальна? — запитав перукар.
— Тільки тобі я скажу, друг, вперше і востаннє!.. По секрету... І нікаких двадцать... Фамілія моя знаменита, тільки тобі, і по секрету, фамілія моя така, як у одного з наших... Чуєш? і нікаких!.. Мовчок!
II
Паротяг НУ. 514 виїхав після промивки з депа на круг. Він мав зробити черговий пасажирський маршрут Київ-Козятин з Одеським поїздом. Машиніст Хорн уже був на паротязі. Виїхавши на круг, він зліз з паротяга й кругом перейшов на деповські колії.
Машиніст Хорн не любив відчувати, як навколо нього вернеться все депо, коли повертають паротяга, і вважав за приємніше тим часом розмовляти з круговими робітниками.
Хорн зійшов на колію й подивився на годинник: за 15 хвилин одеський поїзд мав вирушити, а тому треба було трохи поквапитися. Коло кругу не було ні одного робітника і Хорн поглянув на штабель зі шпалами, де звичайно лежало все кругове кодло, вигріваючи животи на сонці, і оповідаючи для розваги один одному найнеможливіших пригод, які сталися з батьком, дідом, з онуком діда або, вірніш, з самим оповідачем.
Хорн, поглянувши на штабель зі шпалами, не помилився; там справді лежало все кругове кодло, виставляючи під сонце напівголі животи, що просвічували крізь подерте і брудне шмаття одягу. Була якраз обідня перерва і кругові хропли на шпалах, мабуть, з більшою насолодою, ніж це робить будь-який Чемберлен у своїй затишній відпочивальні. Треба додати, що кругові це роблять не тільки в обідні перерви; вони це роблять при всякому зручному випадкові, ні гудки паротягів, ні грюки майстерень не заважають їм робити це з регулярністю годинника.
—Соску вам в рот! — вилаявся Хорн, підійшовши до них. — Що ж ви гадайте, що поїзд чекатиме до другого ранку?..
Кілька кругових одразу зірвалося зі шпал і прожогом кинулись до кругу, але тут їхній запал несподівано зник, і вони поволі стали повертати круг.
—Під одеський? — запитав у Хорна один із кругових.
Хорн розсердився.
—Я запитав тому, що має їхати потяг Каменєва!.. Я гадав, що він піде раніш одеського!..
—Якого це Каменєва?..
—Це того Каменєва, що комісар всього війська Республіки,* —пояснив Хорн. — Того, що бив усіх білогвардійців... Хіба не знаєш?
—Зміни ногу, шкапо! — сказав круговий робітник, що крутив круга. — Позбиваєш пальці об рельси!..
Паротяг поволі повертався і його димар з ліхтарем унизу вже дивився на станцію наче велика голова циклопа. Хорн знову виліз на паротяг, дав свисток, покрутив реґулятором, пересунув важіль, і паротяг, грюкаючи, зійшов з кругу на колію.