У 2011 році, коли я знервовано вперше ступив на землю Хуареса, війна була в розпалі. Вийшовши з аеропорту з ноутбуком і поламаним трекером, що випинався зі шкарпетки, я зустрівся з Мігелем, місцевим посередником, який погодився день мене повозити. Зазвичай у такій поїздці я взяв би таксі, але хуареські taxistas мають репутацію спостерігачів для картелів, тому приятель зв’язав мене з Мігелем. Дивовижно відчувати наявність власного водія, доки Мігель не сказав, що задній хід не працює, і тому мені доведеться допомогти штовхати автівку з паркінгу. На такій автівці не втекти, думав я, коли ми прямували до міста.
Щойно ми виїхали на трасу до міста, я збагнув, що в Хуаресі не все гаразд. На відміну від інших мексиканських міст, де на кожному перехресті є хтось, хто продає їжу, вентилятори або мухобійки, тут вулиці майже порожні. Навіть коли зимового дня починає тепліти, вікна всіх легковиків закриті. Здається, люди їдуть дуже обережно. У Мехіко з водінням жах (почасти тому, що кілька років тому екзаменування водіїв скасували, бо екзаменатори стали настільки корумпованими, що без хабара скласти іспит було неможливо). У Хуаресі автомобілісти дуже чемні. Я поцікався в Мігеля, чому він тримає такий інтервал між автівками, коли зупиняється на світлофорі.
– На випадок перестрілки, – стенув він плечима.
Кілери полюбляють убивати своїх жертв на червоному світлі, тому два метри між вами й автівкою попереду можуть дати шанс утекти й не потрапити в бучу.
Я йду до Уго Алмади, професора Університету Хуареса, який відстежував припливи й відпливи наркобізнесу в місті. Утомлений, він сідає у кабінці в Barrigas («Животи»), закусочній у стилі ґрінґо в центрі міста, де ми домовилися зустрітися.
– Наркотрафік схожий на річку, – каже він і показує це жестом однією рукою над столом, а другою розрізає енчиладу. – Якщо спробуєте загатити його, – плеск рукою по столі, – він розіллється навсібіч.
Як і багатьом мексиканцям, йому прикро, що президент Кальдерон розуміє війну з наркотиками буквально, посилаючи військо придушувати наркоторгівлю, створюючи ще більше неприємностей. Алмада неохоче схвалює те, що він вважає цинічною «вибірковою війною» на північ від кордону.
– Ми повинні вчитись у Сполучених Штатів. Там триває обіг наркотиків, гуртова торгівля, відмиваються гроші, і нічого не відбувається, – каже він. – Але щойно хтось убиває поліцейського, вони мобілізують усі сили в державі. І cabrón16 отримує сорок років за ґратами, і він не втече. Такі неписані правила. А тут вони [наркодилери] вбивають поліцейських, як цинових солдатиків.
Є економічна доцільність полювати на поліцейських, що стало однією з прикметних рис боротьби за Хуарес. Коли 2008 року розпочалися сутички, Сіналоа оголосила війну, і відповідне оголошення вивісили на пам’ятнику полеглим поліцейським у Хуаресі. На повідомленні від картелю в жалобній рамці був напис «Ті, хто не повірив». Нижче йшли імена чотирьох убитих поліцейських. Нижче – ще один напис «Ті, хто й далі не вірить» та імена ще живих сімнадцятьох поліцейських. Незабаром після цієї об’яви Сіналоа почала методично, одного за одним їх знищувати, а коли кількох було вбито, решта порозбігались.
Зосередженість на поліції не випадкова. Під час спроб корпоративного захоплення картелі поводяться, як звичайний бізнес, запевняючи конкурентних регуляторів, що на справи це не вплине. Головним регулятором наркобізнесу є поліція. Бо саме поліція покликана припинити цей бізнес, але хабарями й тиском її можна переконати, аби вона дала добро. І тут до справи взявся Ель-Чапо. Картель Хуареса вмів домовлятися з регуляторами: не забувайте, що він зміг корумпувати національного наркокороля, і вважалося, що місцева поліція у нього в кишені.
Це жорстко заперечує міська влада, яка відповідає за застосування сили. У подібному до бункера залізобетонному кабінеті на відстані, меншій за постріл із пістолета від техаського кордону, дратівливий мер Хуареса Ектор Мурґуя Лардісабаль сердиться, коли я питаю його, чи готова поліція Хуареса приборкати наркоторгівців.
– Вона більш готова, ніж ваша в Inglaterra17, – кинув він, показно бавлячись до кінця інтерв’ю своїм BlackBerry.
Тим часом достатньо свідчень про те, що є спільні інтереси в поліції Хуареса і місцевого картелю. Колишній голова громадської безпеки часів мера Мурґуї потрапив за ґрати в США, бо намагався дати хабар у розмірі 19 250 доларів інспектору прикордонної служби США за згоду пропустити через кордон вантажівку з 400 кг марихуани18. Картель Хуареса має силовий підрозділ «Лінія», члени якого походять із лав міської поліції, – або ще служать, або вже на пенсії. Такі тісні зв’язки картелю Хуареса з міськими поліцейськими означали глухий кут для Ель-Чапо: після багатьох років відданості клану Карілльйо Фуентеса поліція Хуареса не продавалась.