Читать онлайн "Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України" - Галушко Кирило - RuLit

«Артикул V. Герб і прапор:

Гербом Західно-Української Народньої Республики є: золотий лев на синім полі, обернений у свою праву сторону. Державний прапор є синьо-жовтий. Державна печать має довкола гербу напись: Західно-Українська Народня Республика»[285].

Звернімо увагу: на гербі ЗУНР немає скелі і лев без корони на голові. Офіційного зображення герба в умовах українсько-польської війни так і не було зроблено.

Після скидання влади П. Скоропадського Директорією УНР на засіданні Ради Народних Міністрів 3 січня 1919 р. слухали доповідь міністра морських справ про відновлення прапора військового флоту УНР, затвердженого Центральною Радою 14 січня 1918 р., й постановили передати це питання на розгляд і висновки Г. Нарбута і В. Модзалевського[286]. С. Шрамченко стверджував, що ніби того ж 3 січня було оголошено наказ по морському відомству ч. 10/1, яким визнано прапором військового флоту УНР прапор, затверджений... 18 липня 1918 р., натомість у публікації В. Трембіцького наказом під цим самим числом відновлено прапор 3 січня 1918 р.[287] Проте архівні матеріли дають підстави стверджувати, що рішення про прапор військового флоту 3 січня таки не було ухвалене.

Оскільки 4 січня 1919 р. у Станіславові Українська Національна Рада схвалила злуку з УНР, то надалі актуальним залишилося питання державного герба. 21 січня комісія у справах вироблення проекту герба УНР провела нове засідання у складі: П. Дорошенко (голова), ак. О. Левицький, проф. Г. Нарбут, проф. Г. Павлуцький, П. Зайцев, М. Біляшівський та В. Модзалевський[288].

Після урочистого проголошення Акту Злуки ЗУНР та УНР 22 січня 1919 р. Тризуб ухвалено як державний герб і на західних землях — ним замінено зображення лева на печатках, хоча офіційного зображення ні одного, ні іншого ніхто не затверджував. Як приклад можна навести хоча б запровадження з 21 січня в Галичині таких змін для шкільних інституцій: «Емблемою урядової печати є Тризуб як герб Української Народної Республіки. Урядова вивіска має в своїй середині містити герб Української Народної Республіки, а на краях довкруги урядову назву дотичної інституції»[289].

З деяких новіших джерела випливає, що загони Н. Махна десь 1920 р. також використовували блакитно-жовті прапори[290].

Підсумком утвердження поняття українських національних символів за період 1918—1920 рр. можна вважати два проекти конституцій України. Перший проект Конституції Української Держави, що був ухвалений Всеукраїнською Національною Радою 9—13 травня 1920 р. в Кам’янці-Подільському, подавав:

«Артикул 5. Державним гербом Української Держави є Тризуб золотої барви на синьому тлі.

Артикул 6. Державними барвами Української Держави є барви синя-жовта»[291].

У другому проекті Основного Державного Закону УНР, опрацьованому 1 жовтня 1920 р. Урядовою комісією по виробленню Конституції Української Держави, зазначалося:

«Артикул 9. Державним гербом Української Держави є Тризуб золотої барви на синьому тлі. Право вживання державного гербу мають виключно державні установи.

Артикул 10. Державними барвами Української Держави є барви синя та жовта.

Артикул 11. Прапор військової фльоти є синій-жовтий з державним гербом золотої барви в лівому розі синьої частини прапора. Прапор торговельної фльоти є синій-жовтий»[292]. Проте впровадити в життя ці конституційні акти тоді не судилося.

Проблема порядку кольорів на прапорі. Чи не найскладнішою проблемою у вивченні історії розвитку українських символів було встановлення первісного порядку кольорів на прапорі в період 1917—1920 рр. — чи верхня смуга була жовта, чи синя (блакитна)? Найгірше, що це питання вийшло за межі суто дослідницькі, оскільки набуло тенденційного характеру — під час Другої світової війни різні політичні угруповання почали ідентифікувати себе або з синьо-жовтими, або з жовто-синіми прапорами, а тому це вилилося у непорозуміння як у повсякденному житті[293], так і в конфлікти серед дослідників, кожен з яких не стільки старався встановити справжній хід подій, як підігнати їх під вигідну собі схему. Тому суперечки між прихильниками різних таборів, які тривали на шпальтах газет і часописів у діаспорі ще до початку 1970-х рр., іноді переростали у відверте перекручування тих самих фактів[294]. За усталеним міфом, у період Центральної Ради нібито затвердили жовто-блакитний прапор, а гетьман Скоропадський чомусь його перевернув. Прихильники жовто-блакитного варіанта постійно апелювали до «правил геральдики», а їхні опоненти — до усталеної протягом 1917—1920 рр. історичної традиції.

Почнемо з так званих «правил геральдики». Очевидно, йдеться про масову практику використання під час різних святкувань прапорів у міських чи земельних кольорах у Німеччині в XIX ст. З метою впорядкувати цей процес були напрацьовані рекомендації створення таких прапорів із різнокольорових горизонтальних смуг, коли для верхньої брали забарвлення фігури з герба, а для нижньої — колір поля щита[295]. Ці рекомендації з кінця XIX ст. частково поширились і на Австро-Угорщину, де також до Першої світової війни вживались створені за таким принципом прапори коронних земель[296]. Однак треба зазначити, що ці рекомендації залишились у рамках німецької геральдики й ніколи до поняття загальноприйнятих «правил геральдики» не виростали, принаймні подібні правила не застосовувались в інших країнах (достатньо глянути на прапори Португалії, Франції, Італії чи Іспанії), за винятком хіба що окремих сусідніх новоповсталих держав. Зрештою, прапори будуються за різними принципами, іноді зовсім без будь-якого стосунку до герба, тому апеляція до правил геральдики в нашому випадку є зовсім недоречною, а більш правильно буде назвати їх «німецькими правилами». Як іронію долі можна навести приклад сучасної Австрії, де адміністративні землі використовують прапори, складені за різними принципами, іноді всупереч нормам з початку XX ст.[297]

Ми вже згадували про специфіку залучення таких джерел, як кіно- та фотодокументи. Проблема в тому, що фактично до 1940-х рр., коли було вдосконалено технології для фотоматеріалів, на чорно-білих фото жовтий колір передавався як темний, а голубий чи синій — як значно світліший. Як приклад можна навести фотографії прапора «Руського паломництва до Святої землі» 1906 р. Прапор на фото має світлу верхню та темну нижню смуги, що зразу ж наштовхує на думку, що він жовто-синій. Однак нашитий посередині полотнища герб, у якому на світлому полі щита темний лев спинається на темну скелю, дає нам можливість встановити однозначно, що прапор мав світло-синю верхню та насичену жовто-золотисту нижню смуги[298]. Ще простіше в цьому переконатися, розглянувши фото збережених досі відзнак УСС, сокільського прапора чи шведських прапорів, які мали поєднання жовтої та синьої барв.

Як свідчать іконографічні джерела, в Галичині з 1848 р. вживалися переважно синьо-жовті прапори. Ця традиція законсервувалася на Закарпатті, а також серед українських емігрантів, які принесли її на нові поселення у США чи Канаді. Мабуть, під впливом використання «німецьких правил» на початку XX ст. у Галичині починають використовувати й жовто-сині прапори. Про це свідчать і кольорові малюнки на поштівках[299], і описи різних прапорів, і наведені вище публікації Негеральдика (1912) та І. Крип’якевича (1913), у яких автори вказували на потребу врегулювати справу про порядок кольорів. Отже, в галицькому середовищі напередодні 1917 р. це питання так і не було вирішене. Але подальші події на Великій Україні та юридичне затвердження там прапорів вирішили питання про порядок барв, який був сприйнятий без дискусій і в Галичині.