Выбрать главу

Столицею України є місто Київ»[365].

Після затвердження Конституції України наказом Міністра юстиції С. Головатого від 14 квітня 1997 р. за № 143/7 було затверджено склад робочої групи щодо розробки законопроекту «Про державні символи України». Робоча група напрацювала дуже цікавий проект закону, в якому враховувалися не лише юридичні, а й геральдичні аспекти. Проте подальшій реалізації цих напрацювань завадила відсутність великого Державного герба.

Врешті питання великого Державного герба так і залишилося відкритим. Однак варто поставити питання: чи потрібний такий знак взагалі?

Нагальна потреба у великому гербі для України викликає сумніви під кількома аспектами: 1) функціональний — не зовсім зрозумілою є сфера застосування цього знака; 2) фаховий — за умов нефахово організованих конкурсів для широкого загалу не надано хоча б елементарних пояснень, тому більшість надісланих на них проектів не відповідала ні геральдичним, ні юридичним нормам; 3) політичний — розгляд питання про великий герб знову загострить чвари у Верховній Раді.

Протягом 1996—1997 та 2007—2009 рр. відбулося два конкурси на великий Державний герб. Але завершилися вони скандалами. Усе це лише черговий раз засвідчило, що такий символ Україні просто не потрібний. Тому оптимальним залишається варіант: внести зміни в чинне законодавство та зафіксувати лише один Державний герб України, який функціонує ще з 1992 р., знявши з нього ярлик «малий». Більшість держав у світі обходяться лише одним гербом, тому немає жодної потреби ще щось вигадувати, тим більше — такими нецивілізованими методами.

6 березня 2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України». Ним затверджено гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета й приспіву пісні Павла Чубинського, але зі зміненим текстом першої строфи: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля»[366].

23 серпня 2004 р. указом Президента України Л. Кучми встановлено святкування Дня Державного прапора України, визначене на 23 серпня — напередодні Дня незалежності України[367]. Формулювання цього акту було розширене новим указом Президента України В. Ющенка від 7 серпня 2009 р.[368]

* * *

Відродження українських національних символів та утвердження їх як державних в Україні спершу відбувалося в умовах штучної політизації та шаленого опору старої радянської номенклатури. Проте за понад 20 років ці символи не викликали жодних протистоянь у суспільстві й нормально функціонують у всіх сферах життя.

У Конституції України передбачено також використання великого Державного герба. Але через погану організацію конкурсів, некомпетентність і відсутність бажання фахово вирішити справу це питання досі так і не отримало свого завершення, хоча й особливої потреби в такому символі немає.

Література

(До нарисів «Українсько-польський кордон», «Українсько-білоруський кордон», «Кордон України з Румунією і Молдовою», «Закарпаття»).

Боєчко В. Д., Ганжа О. Захарчук Б. І. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. — К.: «Основи», 1994. — 168 с.

В’ятрович В. Друга польсько-українська війна 1942—1947. — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. — 288 с.

Гаврилюк Ю. Від Володимирових походів до «лінії Керзона». — Торонто — Білосток, 2013.

Єкельчик С. Імперія пам’яті. Російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві. — Київ: «Критика», 2008. — 303 с.

Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. — Івано-Франківськ, 1993 —200 с.

Кучик О. С, Заяць О. А. Зовнішня політика України. Навчальний посібник. — К.: «Знання», 2010. — 572 с.

Литвин М., Науменко К. Сталін і Західна Україна 1939—1941 рр. — К., 2010. —80 с.

Ллойд Джордж Девід. Правда о мирных договорах. В двух томах. — Москва: Издательство иностранной литературы, 1957.

Лоза Ю. Історичний атлас України. — К.: «Мапа», 2015. — 320 с.

Машкевич М. Східна польська політика у XX — на початку XXI ст.: концепції та інтерпретації. — К.: «Ніка-Центр», 2015. — 312 с.

Міхайлюк Д. Беларуская Народная Рзспубліка 1918—1920 гг.: Ля вытокаÿ беларускай дзяржаÿнасці. — Смаленск: «Інбелкульт», 2015. — 495 с.

Павлишин О. Євген Петрушевич (1863—1940). Ілюстрований біографічний нарис. — Львів: «Манускрипт-Львів», 2013. — 400 с.

Плохій С. Великий Переділ. Незвичайна історія Михайла Грушевського. — Київ: «Критика», 2011. — 599 с.

Різ Лоренс. Друга світова війна за зачиненими дверима. Сталін, нацисти і Захід. — Київ: «Темпора», 2010. — 444 с.

Руккас А. «Разом з польським військом». Армія Української Народної Республіки 1920 р. — Ніжин: Видавець ПП Лисенко Μ. М., 2013. — 480 с.

Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. — Київ, 2008.

Сергійчук В. Неусвідомлення України. Ставлення світу до Української державності: погляд у 1917—1921 рр. з аналізом сьогодення. — К., 2012. — 872 с.

Снайдер Тімоті. Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569—1999. — Київ: «Дух і літера», 2012. — 464 с.

Снайдер Тімоті. Червоний князь. Таємниці життя габебурзького ерцгерцога. — Київ: «Грані-Т», 2011. — 296 с.

Хміль І. В. На шляху відродження української державності (Український національний конрес-з’їзд 5— 8 квітня 1917 р.) / АН України. Інститут історії України. — К., 1994. — 62 с.

Шпорлюк Р. Формування модерних націй. Україна — Росія — Польща. — Київ: «Дух і літера», 2013. — 551 с.

Шульгін О. Без території. Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині. — Київ: «Юрінком Інтер», 1998. — 352 с.

Ілюстрації

ІСТОРІЯ БЕЗ ЦЕНЗУРИ

За підтримки

Інституту історії України НАН України Історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Українського інституту національної пам’яті

Рекомендовано до друку вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Сьогодні, коли відбуваються потужні зрушення в суспільному сприйнятті минулого, відновлюється інтерес до історії України. Читач може познайомитися з думкою провідних вітчизняних істориків, результатами останніх наукових досліджень та відкриттів. При цьому автори не виконують ідеологічне замовлення, їхні оцінки часом не збігаються, що дозволяє кожному з нас самому виступити суддею в цих суперечках.

• Як укорінювалася назва «Україна» протягом століть

• Як формувалася територія України

• Якою символікою користувалися наші предки

• Як утворилися та змінювалися державні кордони України

Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.

Володимир В’ятрович,
директор Українського інституту національної пам’яті
вернуться

365

Конституція України. Ухвалена на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // ВВР України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

вернуться

366

Про Державний гімн України // ВВР України. — 2003. — № 24. — Ст. 163.

вернуться

367

Указ Президента України «Про День Державного Прапора України» від 23 серпня 2004 р. № 987/2004.

вернуться

368

Указ Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 23 серпня 2004 року № 987» від 7 серпня 2009 р. № 602/2009.