Слово «портолан» (від італ. porto — порт, гавань) означає навігаційну карту водного простору з описом орієнтирів узбереж та румбовими (компасними) лініями. Історики картографії у XIX ст. зупинилися на назві «морська карта-портолан», аби не плутати з описовими писаними портоланами. Оскільки ми говоримо про карти, то далі в нас «портолан» буде лише навігаційною картою.
Ми можемо здогадуватися, що портолан є нащадком античного периплу. Проте вчені констатують відносно «раптову» появу середньовічних портоланів на початку XIV ст. у вже доволі досконалій формі. Попередні перехідні зразки-«протографи» нам невідомі, але можна припускати, що десь у межах Середземномор’я існувала навігаційна картографічна традиція, яка втратилася для далеких нащадків. Версій щодо виникнення портоланів чимало, і, як зазначає їх дослідник І. Фоменко, найбільш інтригує їхня вражаюча докладність і точність. Остання з точки зору нашої сучасної логіки не могла бути результатом одномоментної інновації, а лише наслідком тривалого збирання і уточнення інформації. Таким чином начебто одразу виникає готовий високоякісний продукт, точність якого буде перевершеною тільки завдяки навігаційним інструментам та астрономічним відомостям доби Великих географічних відкриттів і Просвітництва. Для прикладу зазначимо, що якщо широту могли вирахувати й за часів античності, то довготу — другу необхідну координату, яка відраховувалася від умовного нульового меридіана, — змогли більш-менш адекватно визначати лише мореплавці початку XIX ст., коли використовували хронометр, який «діяв» лише за умови уважного підрахунку швидкості корабля.
Посилює інтригу, наприклад, те, що відома карта турецького адмірала Пірі Реїса з позначенням контурів геть далекої від Османів північної та південної Америки та надміру інших, як на наш погляд, майбутніх відкриттів (1513) належить саме до портоланів. Але без таких інтриг історія була б украй нудною... Тож загадки лишаються, а ми розповімо про відомі щодо портоланів речі та про те, як вони «зачепили» українські терени.
Найстаріший датований портолан, який дійшов до нас, був створений 1311 р. генуезцем П’єтро Вісконте (ми можемо побачити його портолан Чорного моря 1320—1321 рр., але факт у тому, що в XIV ст. одночасно постають вельми потужні картографічні школи в Каталонії та Італії. Пріоритет тут важко комусь віддати, адже портолан уже став популярною річчю.
Як виглядав портолан? Це був сувій пергаменту (овечої або телячої шкури), який був значно витриваліший у морі, аніж папір. На карті були зображені узбережжя Середземного й Чорного з Азовським морів. Окремі карти включають атлантичне узбережжя Європи, північний берег Африки, до Балтики та Британських островів, а на сході — з Червоним морем. Згодом із найпопулярніших фрагментів таких карт почали робити книжкові зшитки (морські атласи). Основними елементами карти були берегова лінія та компасні румби, що виходили з «рози вітрів». Підписувалися порти та об’єкти узбережжя, елементи гідрографії (скелі, мілини). Порти й прибережні міста мали позначки з прапорами та геральдичними символами, які вказували на їхню державну, етнічну або конфесійну приналежність.
Вражає точність деяких портоланів. Виконане українським ученим-географом А. Гордєєвим комп’ютерне порівняння берегової лінії Чорного моря, зображеного на портоланах П. Вісконте (1313 та 1318 рр.), з Каталанського атласу 1475 р. та ін., із сучасним супутниковим знімком показують розбіжність лише 2—7 %. І якщо брати оновлення інформації, то обриси берегів на портоланах XIV ст. не змінювалися, давши одразу «стандарт», незмінний аж до XVIII ст.
Можемо ще для прикладу звернути увагу на околиці Чорного моря в атласі Вісконте Маджоло (1512). Бачимо загальні обриси узбережжя Чорного моря та ближчі держави: Туркія (Туреччина), Команія (половці), Тартаро (Татарія), Полонія (Польща), Русія. Яке саме державне утворення вважається «Руссю» — визначити важко. Імовірно, що Московія, адже капелюх «короля Русі» (тюрбан) ідентичний капелюху царя Татарії, що вказує на політичний зв’язок із Золотою Ордою або «цивілізаційний» зі Сходом взагалі. Великого князівства Литовського, Жемайтійського і Руського або Руського воєводства Польського королівства з центром у Львові це не могло стосуватися. Після виходу Великого Московського князівства з-під безпосередньої влади Орди 1480 р. воно з деяким запізненням потрапляє на портолани як королівство (суверенна держава). Певну загадку становить те, що мав на автор на увазі під таким анахронізмом, як «Команія».
Якщо італійці були більш прагматичні й зазвичай не виходили у своїх картах за межі Середземномор’я, каталанці з Майорки намагалися позначити й невідомі або маловідомі землі, зображені навколо стандартного портолану — аж до Китаю. Їхня карта була вже не лише портоланом, але побудованою навколо нього картою світу. Саме до таких належить відомий «Каталанський атлас» 1375 р. Він складається з 12 аркушів, 4 з яких містять космографічні та навігаційні деталі. Автором його був Абрагам Креск (1325—1387), юдей з острова Майорка. Він тривалий час був особистим «майстром карт світу та компасів» короля Арагона Педро III. Великі суходільні простори на картах дозволили Креску повправлятися в легендах і спробах надати відносно свіжу корисну інформацію (наприклад, із мандрівок Марко Поло) або знову згадати «народ Гог і Магог», який чекає кінця світу біля Каспію, чи про Антихриста.
Звісно, що з портоланів Чорного моря ми можемо взяти для нашої мети не надто багато, окрім переліку тогочасної топоніміки (географічних назв), яка суттєво відрізняється від сучасної, простежити зміни, які відбувалися залежно від міжнародної політики, спробувати знайти на суходільних маргінесах якісь коментарі або назви держав чи народів. У XIV—XVII ст. більшість назв уздовж берегів Чорного моря була грецькою, вкраплювалися свідчення існування поруч слов’ян, тюрків, грузинів, русі, генуезців, венеціанців, пізанців. Частина грецьких назв згодом перетвориться на турецькі, але переважно шляхом буквального перекладу. Геральдичні знаки покажуть нам розширення і скорочення Золотої Орди, престоли церковних ієрархів, існування італійських володінь у Криму та факторій уздовж узбережжя, появу Молдавського князівства, падіння Константинополя та перетворення Османської імперії на велику державу. Потенційну присутність русинів ми можемо відчути скоріше за варязькою спадщиною у назвах: insula Rossa (острів Джарилгач), Roxofar (пункт на півострові Тарханкут), Varango Limena (Варязька Стіна неподалік від Россофара). Їх розташування нагадує сліди шляху «з варяг у греки».
Загалом наші терени лишалися для італійських моряків на периферії інтересів — як віддалені зовнішні землі. Але серед тих топонімів, які ґрунтовно зібрав відомий дослідник портоланів І. Фоменко, ми можемо натрапити й на більш цікаві назви. Але враховуємо, що портолан «закінчувався» неподалік від берега, і тому вказані назви говорять про те, що цей об’єкт може знаходитися там, де підписано, а може — і далеко за межами карти в «тому напрямку». Є у нас (перераховуємо за І. Фоменком — від Дунаю до Дону) Європа, Сарматія Європа, Русія, тартари буджацькі, Волощина, Бессарабія (це все в межах Бессарабії, Русія — подалі за тартарами і Волощиною, за Дністром на схід — Подолія, тартари очаківські, турецьке «Ард ал-Русіа» (Русь), Тартарія, Куманія, Аланія. Далі вже відомий нам Танаїс. Крим зветься або «Таврикою», або «Кимеа». Ланцюжок портів не внесе тут чогось суттєво нового. Політичні позначки ми вже згадували, єдине слід зазначити, що на портолани такі реалії потрапляли із запізненням на 15—20 років. Зрозуміло, що шляхом від Чорного моря до Русії, виходячи з інформації портоланів, могли бути Прут, Дністер і Дніпро. Лідером уваги італійських торговців і навігаторів у наших краях був, звісно, Білгород на Дністрі, який у них мав назву Монкастро. Над ним до певного часу майорять прапори з тамгою Джучидів (символ влади Золотої Орди), а близько 1450 р. підіймається бичача голова з герба молдавських господарів.