Я чухав, кабан задоволено рохкав, до нас підкрадався світанок. На фермі спалахнуло світло — і ми впали на коліна біля свинобраза. Двері будинку відчинилися, хтось вилив назовні воду, потім двері зачинилися знову.
— Ходімо до хліва. Сюди, — сказав я.
Кабан обурено зарохкав, коли я припинив чухати, а потім риссю побіг за нами вздовж ферми, сподіваючись отримати ще. І добре, бо довкола зібралося до біса інших колючих свинок. Утім, вони всі розступилися перед верховним хряком, і ми з почестями, гідними королівських осіб, пройшли до хліва.
— Ось тобі, мій великий друже. — Я почухав його востаннє. — Приємно було познайомитися.
Стінгер відчинив двері, і ми прослизнули досередини. Заледве встигли накинути защіпку, як міцне дерево затремтіло під вагою нашого нового знайомого: той притулився до стіни та пирхнув.
— Ти врятував моє життя, — прошепотів Стінгер. — Я цього ніколи не забуду.
— Просто я знаю цих свинок, — скромно зазначив я. — От ти, наприклад, — професійний боєць.
— А ти — фахівець зі свиней.
— Я б сформулював це якось по-іншому, — промимрив я. — А тепер ходімо на сінник. Там тепло, це надійний сховок. На нас чекає довгий день, я хочу присвятити його сну.
Ну й нічка. Я зарився в сіно, двічі чхнув, бо в ніс набився пил, й одразу заснув.
Наступне, що пам’ятаю: Стінгер термосить мене за плече, а сонце яскраво світить через щілини в стіні.
— Тут копи, — шепоче він.
Я прогнав сон і виглянув крізь щілину надвір.
Біля фермерського будинку пришвартувався зелений з білим поліцейський катер, і двоє ідіотів у формі тицяли фермерові якийсь аркуш. Той хитав головою та гучно, на все подвір’я, запевняв:
— Ні, я не бачив жодного з них. Я не бачив жодної живої душі вже тиждень, якщо вам цікаво. Так що радий зустрічі, хлопці. Ті втікачі виглядають жахливо, справжні злочинці.
— Ми не можемо гаяти на це весь день. Навіть якщо ви їх не бачили, може, вони на фермі, у хліву?
— Їм би ніяк це не вдалося. Там випущені свинобрази. Найлютіші тварюки в усьому білому світі.
— Проте треба глянути. У нас наказ обшукати всі приміщення в околицях.
Полісмен рушив у наш бік. Утім, за мить розлігся вереск, немов завила сирена, і пролунав стукіт гострих копит — це біг наш нічний товариш. Полісмен заховався в катері. Лютий хряк врізався в катер, залишивши в боці машини велику вм’ятину. Фермер задоволено закивав:
— Я ж казав вам, у хліві немає нікого. Тут Малий Ларрі, а він терпіти не може чужих. Але заїжджайте, як будете поблизу, хлопці…
Останні слова фермерові довелося кричати, бо катер уже відпливав на захід, а Малий Ларрі переслідував його, погрозливо форкаючи.
— Оце справжня краса, — нарешті промовив Стінгер із благоговінням у голосі.
Я кивнув, мовчки погоджуючись. Навіть у найгірші періоди життя трапляються прекрасні миті.
Досить розваг; час братися до справи. Із соломинкою в зубах я розлігся на теплому сіні.
— Свинобрази добрі, коли знаєш, із якого боку до них підійти.
— Поліція, здається, так не вважає, — відповів Стінгер.
— Точно ні. Це було найкраще видовище, яке я бачив. Не ладнаю з поліцією.
— Хто ладнає? За що тебе взяли, Джиммі?
— За пограбування банку. Ти колись грабував банк?
Він захоплено присвиснув і похитав головою:
— Не мій стиль. Я не знав би, з чого почати. Бійка в багні — це моє. Ніхто не міг мене подужати дев’ять років.
— З таким життям ти, мабуть, зазнайомився з багатьма різними людьми. Ти колись зустрічався зі Смеллі Шмуком? — швидко зімпровізував я. — Ми з ним прокрутили одне дільце в штаті Граґем.
— Ніколи з ним не перетинався, ніколи навіть не чув про нього. Ти перший грабіжник банків, якого я будь-коли здибував.
— Справді? Не думаю, що нас багато залишилося. Але ти маєш знати ведмежатників або викрадачів машин.
У відповідь на мої хитрі розпитування він лише похитав головою.
— З такими хлопцями я стикався тільки у в’язниці. На волі знався з азартними гравцями; вони приходять на боротьбу в багнюці. Усі бідні, як церковні миші, невдахи. Я знав одного, який присягався, що колись давно приятелював зі Слоном.
— Слоном? — перепитав я, здивовано кліпаючи очима та намагаючись уторопати, про що він говорить.
— Не той слон. Цей Слон грабував банки й крав цінні речі. Я гадав, ти про нього чув.
— Це було, мабуть, іще до мене.
— Це було ще до нас усіх, багато років тому. Поліція його так і не спіймала, я чув. Той невдаха, який нахвалявся, що знає Слона, казав, він зараз на спочинку, заліг на дно.