Із замкових закутин уже виповзали вечірні сутінки, й Аскер-паша запримітив, що в нижніх приміщеннях тут і там заблищали світла.
На подвір’ї стало рухливо.
Проїхала крита карета, а за нею декілька озброєних вершників, заметушилася служба й галасливо загавкали собаки.
— Можемо їхати, ефенді! — почувся за дверима дзвінкий голос маркіза, а по хвилині він увійшов до вітальні, одягнений у подорожній теплий і захисний зеленкуватий плащ.
— Андре, — звернувся він до лакея, — подай ефенді плащ і капелюх!
— Слухаю, ваша милосте! — зігнувся той у поклоні.
— Сподіюся, що паша з одним хвостом не подорожує без зброї, — підморгнув гостеві маркіз, ховаючи маленький пістоль у кишеню своїх штанів, а другий, більший — у плащ.
— Звичайно, що ні! — засміявся Аскер-паша, підкидаючи в руках блискучий пістоль.
— З нами їде комендант моєї замкової охорони, який добре знає околиці. Крім того, він завзятий рубака і знаменитий стрілець. Поїдуть також декілька вояків.
Дощіло, як виїжджали із замку. Великі холодні краплини били по шибках каретки, спливаючи вниз дрібнесенькими струмочками.
— Черепашине шато,[17] ефенді, — говорив маркіз, накидаючи грубе суконне покривало на ноги паші і свої, — це гніздо родини маркізів д’ю Фре. Вони не чистокровні французи, а змішані з голляндською шляхтою. Дід і батько теперішнього маркіза Жан Жака д’ю Фре були на військовій службі наших монархів, а відійшовши у відставку, померли в похилому віці. Жан Жак д’ю Фре мав дуже непосидющу вдачу. Ще юнаком поступив на військову службу, але збагнувши скоро, що вона не така то й легка, покинув її і затягнувся на секретну службу нашого всемилостивого монарха. Доволі проворний і меткий, із добрим знанням кількох європейських мов, Жан Жак д’ю Фре піднявся доволі високо на своїй службі і став одним із близьких повірених нашого монарха. Тепер він відає справами розвідки у східньоевропейських країнах. До речі, переконати його в чомусь дуже важко. Маркіз упертий і непоступливий. Але такий характер просто вимріяний для всяких крутих розмов із такими поганцями, як, скажімо, саксонці. А коли прийняти до уваги, що д’ю Фре чеше по-московському, наче родовитий москвин, то й не диво, що наш всемилостивий монарх довіряв йому всякі делікатні справи…
— Включно з козацькою, правда?
— Безумовно. Д’ю Фре ставиться прихильно до козацької нації. Що ж торкається москалів, то їх він не любить, хоч респектує царя Петра за його державницький розмах й європеїзацію Московщини…
Дощіло щораз сильніше, й із накидок вершників, які їхали обабіч каретки, спливала густяком вода. Карета гойдалася, підстрибуючи на вибоїнах, а дощ заливав вікна й лопотів по її верхові.
Пізно ввечері карета в’їхала на просторе подвір’я Черепашиного замку й зупинилася перед широкими сходами. На них, гостей, уже чекали слуги з ліхтарями і, впровадивши їх до великого вестибюлю, забрали від них подорожні плащі.
Згори, по крутих із білого мармуру сходах ішов високорослий елегантно одягнений і вже літній мужчина.
— Вітайте, дорогі гості! — пролунав його дзвінкий голос. — Не сподівався я, що завітаєте до мене в таку негоду…
— Служба не дружба, маркізе, — вклоняючись, промовив маркіз Гізет. — Але в першу чергу дозвольте представити вам гостя з далеких країн — Аскер-пашу з Туреччини.
На обличчі маркіза Жан Жака д’ю Фре промайнуло здивування, але миттю зникло.
— Найсердечніше вітаю вас, ефенді, в моєму замку, — уклонився галянтно маркіз д’ю Фре, простягаючи руку на привітання. — Для мене велика честь вітати в себе пашу османської імперії. Прошу нагору, до вітальні!
Вона вражала великим багатством. На стінах висіли дорогі гобеліни, скрізь блищало золото. Стеля була розмальована чудовими малюнками з античного світу, а долівка вкрита грубим і пухким килимом, у якому ноги потопали, мов у м’якій траві.
— Прошу ближче до ватрана, — підсунув маркіз гостям пишні й вигідні фотелі, а потім плеснув у долоні. Миттю з’явився слуга й маркіз наказав йому принести вино, ром і чарки.
— Для вас, ефенді, ром, — сказав він, наповнюючи чарки. Адже Коран забороняє правовірним синам ісляму пити вино…
— Можете паші його налити, — засміявся маркіз Гізет. — Він із таких правовірних синів ісляму, що питиме вино й навіть не струшуватиме першої краплі для Аллаха!
— Не розумію, — здивувався д’ю Фре.
— Аскер-паша не турок, а козак-українець…
— Справді?
— Еге ж, — кивнув головою Аскер-паша, — я колишній козацький старшина, який служив під прапорами гетьмана Мазепи.