— Ми пропонували, — говорив Полуботок, — трьох осіб до вибору — Григоровича, Агієнка та Колиснеченка. Посилали довідатися, яке буде рішення королевецьких козаків. Поступили ми так тому, що козаки з Королевця приїжджали до нас і прохали, щоб намітити їм до вибору декілька осіб, а не лише одну. Ніжинський полковник Толстой писав нам про особу Головаревського, це правда, але ми вислали були раніше козака Уманця провідати, чи справді королевецькі козаки хочуть Головаревського і за ким було б найбільше голосів. На Головаревського були раніше скарги від міщан і козаків за те, що він забирав їм землю, коли був сотником. Тому ми й не заявилися за його вибором. Нам нічого не відомо про те, що Головаревський мав би бути ув’язнений.
— Генерал-бригадир Семен Лукич Вельямінов, — продовжує далі обер-секретар, — писав, що ви без указу Малоросійської Колегії роздавали села, приналежні городам. Кому були роздані села?
— Ми віддали одне село, — тридцять або сорок дворів, новгород-сіверському сотникові Голезному тому, що той сотник, згідно сенатського указу, був переведений з Полтавського полку в Новгород-Сіверський, а село попереднього сотника було приписане до гетьманських маєтків. Ми віддали теж невеличке село бунчуковому товаришеві Кушневському, у зв’язку з його виїздом до Петербурга. Коли ж бригадир Вельямінов заявив, що не слід давати село Кушневському, ми тоді село відібрали в нього й приписали до города. Невеличке село ми дали канцеляристові Ханенкові у Стародубському полку, а Баклановській сотні, тому що село було обіцяне тому канцеляристові ще покійним гетьманом Скоропадським, до якого Ханенко перейшов був з-за Дніпра, покинувши своє велике село. Нікому більше ми сіл не давали.
— Минулого року, — скрипить обер-секретар, — у козацькі полки були відправлені збірники з дорученням збирати гроші, збіжжя і мед. Зібраними грошима не вільно було розпорядитися без указу, а відомо, що полковники — Полуботок, Танський, Апостол і Милорадович — забрали у збірників 2.264 рублі і 624 четвертини збіжжя.
— Нічого не було забрано без указу, — відповідає наказний гетьман. — Згідно сенатського указу, полковники мають право розпоряджатися тими зборами, котрі проводилися раніше в їхніх полках. У Чернігівському полку зібрано було не збірщиками Колегії, а таки полковими збірщиками всього, яких до 80 рублів.
Генеральний писар Савич замітив, що з Малоросійської Колегії був виданий указ про збірку лише меду, а не було нічого сказано про гроші і збіжжя.
— У Стародубський полк, — мовить обер-секретар, — був посланий Пекалецький про проведення збору для полку. З Колегії він мав приказ, щоб явитися із грішми в Колегію. Він не прибув, а коли його знайшли, він заявив, що генеральна старшина звеліла йому не давати грошей до Колегії. Що це значить? Скільки було грошей і що з ними сталося?..
— Ми поступали згідно сенатському указу, що всі зібрані гроші зберігаються там, де були зібрані. Тому ми звеліли Пекалецькому не здавати грошей до Колегії, а залишити їх у полковій касі. Грошей було зібрано трохи більше ніж сто рублів. Про те, щоб бригадир Зельямінов потребував тих грошей і вимагав, щоб Пекалецький привіз їх до Колегії, ми нічого не знаємо й ми ніяких доручень у тій справі Пекалецькому не давали.
— Коли у вас бувають наради про важливі справи, — встряває у допит граф Ягушинський, — вам велено було повідомляти про них бригадира Вельямінова, а він повинен бути присутній на таких нарадах. Ви повинні теж подавати до його відома сентенції ваших постанов і копії універсалів. Ви його не повідомляли про наради, а коли й присилали копії універсалів то вже тоді, коли справи були рішені…
— Про важливі справи, Ваше Сіятельство, — говорить Полуботок, — ми письмово не радилися з бригадиром. На наради його ми все кликали. Опрацьовуючи та підписуючи універсали, ми посилали їх до перегляду в Колегію.
— Чому ви не інформували бригадира Вельямінова про те, що вводите в Гетьманщині крім генерального суду, ще якийсь інший суд? Які справи розглядав цей суд? Чи були такі суди за попередніх гетьманів? Коли ж їх не було, то чому ви їх установили без сенатського указу?
— Ми ввели у Глухові такий суд із старшинського складу й повідомили раніше бригадира Вельямінова, що наш генеральний суддя захворів, а судових справ є багацько. Бригадир не сказав нам, щоб такого суду не вводити, а навпаки, сказав «хорошо». Згаданий суд зовсім не був інший як тільки генеральний і був покликаний тимчасово, замість генерального. За попередніх гетьманів було так, що коли генерального судді не стало або він захворів, то згідно гетьманського приказу вибирали тимчасовий суд із полкових старшин або з інших старшин, у складі чотирьох осіб. З покликаного нами суду ми висилали справи в Колегію, а з Колегії, переглянувши їх, повертали нам до судового рішення.