Крізь великі вікна заглянуло в кімнату веселе сонечко, пробігло своїми променями по заглиблених у важливій розмові мужчинах, майнуло по замковому саді, побігло ген по огородах та полях і згубилося в недалекому густому лісі, що розкинувся на узбіччях.
Невдовзі воно засипало промінням і карету, що виїхала з Черепашиного замку в супроводі озброєних вершників.
Коли проїхали в’їзну браму, Аскер-паша визирнув із карети.
Високо над брамою красувався на вежі викутий у камені родинний герб шляхетської родини маркізів д’ю Фре — велика черепаха на схрещених мечах.
— Черепашине шато, — прошепотіли тихо уста Аскер-паші.
А сонечко веселило погідне небовиддя, й на полях лягала пізня осінь.
НІЧНИЙ ГІСТЬ
Статечні гальські бюргери пхикали невдоволено, а їхніх цнотливих малжонок бентежили й лякали горласті вигуки та галасування, які не вгавали ні на мить на базарній площі й на вулицях города тієї погідної осінньої днини.
Проте ремствувати голосно ніхто з бюргерів не збирався, бо тієї суботи був один із головних річних торгових днів у Галле, які приносили чималі прибутки для міста, а ще більше для купців і ремісників. Ці ж гальські бюргери займалися головно купецтвом і ремісництвом, тому в річні торгові дні одержували доволі багатенькі зиски, бо ж і продавали свій товар вдвічі дорожче, ніж звичайно.
Багато поважних і маючих бюргерів, які не потребували самі вистоювати за прилавками і продавати товари, гуляло по місті зі своїми пишно одягненими жінками й доньками. Вони оглядали склади, просувалися повагом у натовпі, споглядаючи гордовито на різношерсту галасливу юрбу, що нею аж загусли вулиці, сміялися з витівок комедіянтів, які показували різні штуки на базарній площі, або заходили до кращих пивних, де їм вельми услужливо подавали добряче пиво або головохмільну мальвазію, від якої злипалися уста, а молодим панянкам так і хотілося цілувати життєрадісних студентів, що юрбилися по всіх усюдах.
Побувати на річних торгових днях уважалося для студентів святим обов’язком, тому й наринули вони до города з Ляйпцігу, Вюртембергу та Емну. Товпилися гуртами по вулицях — жваві, моторні, охочі до різних витівок. Одягнені були хто в сірому, хто в атласному каптані, вузьких штанах і черевиках із широченними спряжками, хто зовсім патлатий, а хто з багатих — вичепурений за останньою модою у вишитому каптані із золотими гудзиками та мереживом, оксамитовому капелюсі з пір’ям та обов’язковою паличкою в руках. Проте навіть і така вишуканість не перешкоджала чепурунам-студентам устрявати в галабурди або битися навкулачки між собою та набивати одні одним синяки. Зокрема, ласі до бійок були вюртемберзькі студенти, що шукали лише нагоди, аби полупцювати своїх колег з інших університетів та натовкти їм якнайбільше синяків.
Ходили гуртом також і студенти з далекої козацької землі — Зиновій Любович, Богдан Метелиця, Марко Хуторний та Афанасій Кваша. Здорові, чорновусі, чепурно одягнені студенти, сини козацької старшини, що їх не називали інакше, як козаками, буди добрими фехтувальниками[18], й ніхто зі студентів не поривався битися з ними на шпагах чи на шаблях.
— Ходімо на базар, — запропонував Зиновій, — оглянемо там усяку чудасію.
Вони пройшли швидко попри могутню катедру, яка стріляла в небо своїми височенними гостровежами, протовпилися вузькою, глітною Людвікштрассе й опинилися на базарній площі — Міхаельплятцу, що аж кишів різним людом. Купці, ремісники, селяни, вояки, мандрівні актори, силачі, велетні, карлики, штукарі, пройдисвіти і студенти насунули хмарою на річний ярмарок. У крамницях, складах і на прилавках ішов жвавий торг, дзвеніли золоті та срібні гроші й лунали різні чужі мови. Крикливі торгівці так голосно захвалювали свій товар, що аж похрипли. Хлопчаки гасали від прилавку до прилавку зі смачними наїдками або дражнилися з карликами та витріщувалися на сердитих ведмедів, прив’язаних ланцюгами до дебелих стовпів. Перекупки, які продавали запашні осінні яблука, гонили хлопчаків від себе й лаяли їх непристойно.