Підстаркуватий лицедій із розмальованими знаками Зодіяку на своїй одежі тупцював на дерев’яному помості й закликав охочих дізнаватися про свою долю із жеребків, які витягала з невеличкої скриньки мавпочка, одягнена в червоний каптанчик і таку ж гострочубу шапочку. За жеребок треба було платити одного гелера й компаньйони лицедія поквапливо тицяли охочим роззявам карнавки під ніс, заохочуючи їх, щоб вони вкидали туди гроші.
— Зараз моя велемудра Лорія почне тягнути ваші жеребки, — але перед тим я зроблю символічне закляття, щоб кожному з вас був витягнений правильний жеребок.
Тут він, вийнявши дивно покарбовану палочку, почав накреслювати нею у повітрі різні кабалістичні знаки, після чого промовив:
— Тепер Лорі я матиме мудрість змії і витягатиме непомильно ваші жеребки.
— Не видно по ній ніякої мудрости! — вигукнув із натовпу хтось глумливо.
— Не тобі знати мою таємну силу! — огризнувся лицедій.
— Хіба ж ти її маєш? — почувся чийсь зневажливий голос.
Люди голосно зареготалися.
Але мавпочка і справді почала тягнути зі скриньки невеличкі листи, а компаньйони лицедія роздавали їх усім тим, які вкинули по гелерові до карнавок.
Але в тих листах були понаписувані всілякі нісенітниці, й обманені голосно залаялися.
— Що ж це за глупота тут написана?! Адже це ніяке передбачування, ані віщування!..
— Обманець ти кострубатий!..
— Товкти цього козолупа! — загаласували розчаровані жінки, закидаючи лицедія пом’ятими й подертими папірцями.
Лицедій розводив безрадно руками і вдавав зі себе вельми зажуреного.
— Констеляція сьогодні, виходить, несприятлива, — промовив він сумним голосом. — Злі духи наврочили ваші жеребки. Не винен я в тому…
— Що це ти нам верзеш про якусь констеляцію і злих духів? — насів на нього червонощокий селянин.
— А злі духи хіба пишуть?! — придерся й собі до лицедія котрийсь із дрібних бюргерів, пошкодувавши гелера.
— Віддай нам гроші, драбуго! — залунав чийсь голос із натовпу.
— Так, так! Хай віддасть нам наші гелери! — гукнуло жіноцтво.
Лицедієві не вперше приходилося обдурювати наївних роззяв і він по втертій звичці, схопивши наповнену гелерами карнавку, дременув із нею в гущу підвод і великих фургонів, залишивши своїх компаньйонів обсварюватися із сердитими людьми, які, погаласувавши й полаявши лицедія, почали розходитися. Коли ж біля помосту все зовсім спорожніло, лицедій знову з’явився на ньому, заохочуючи свіжих роззяв купувати жеребки.
Насміявшися досхочу з витівок хитрющого обманця, козаки-студенти покрокували далі базаром, розглядаючи всякі дивовижі та різнорідний натовп. Їм доводилося не раз уступати з дороги гордовитим отилим бюргерам, зате вони усміхалися люб’язно вродливим панянкам, що дріботіли в модних од ягах поруч зі своїми пихатими матерями й зиркали зальотно на чепурунів-студентів. Студенти ж, перейшовши найширшу в городі Альфредштрассе, зайшли до однієї з найкращих каварень у Галле, власником якої був герр Мюллер.
В каварню вже насунуло чимало публіки, серед якої не бракувало людей із міської знаті. Вояки видзвонювали острогами і брязкали шаблями та шпагами, але найбільше було в каварні таки самих студентів. Гальські студенти розташувалися довкола великого столу й із зацікавленням слухали дискурс, що його вів професор Гальського університету Губбе, який полюбляв гуторити зі студентами, котрі захоплювалися не тільки любовними пригодами й фехтувальними авантюрами, але таки прагнули справжнього глибокого знання. Професор Губбе їх полон яв своєю гостроумністю, часто й цинізмом, а понад усе дошкульним, хоч і обережним глузуванням із тогочасних авторитетів. Він обожнював Вольтера й обурювався на французький королівський режим за те, що посадив Вольтера в Бастілію[19] та залюбки послуговувався висловами молодого філософа.
Дискурс заповідався дуже цікавий, бо до професора Губбе підсівся несподівано гальський шляхтич, авантюрничий франт Отто фон Герц. Цей високочолий мужчина поза тридцятку, в чорному оксамитовому вбранні та з невідлучною паличкою, яка мала голівку зі слонової кости, був абсольвентом Ляйпцігського університету, славився як добрий фехтувальник, служив у війську саксонського курфюрста Фрідріха Августа, воював зі шведами, котрі покремсали його так здорово, що він насилу вилизався з ран, а пізніше, покинувши військову службу, став повіреним дипломатом саксонського курфюрста. Він послував до різних європейських дворів, знав їхні таємниці, захоплювався енциклопедистами, любив погострити язика із професорами й ворогував із гальським сенатом за те, що сенатські райці обкладали його склади в Галле великими податками й оплатами. Отто фон Герц належав до багатої саксонської шляхти, котра не відкидала торгівлі як засобу для свого збагачення. Звичайно, що він сам не торгував, і це діло вели купці, але всі найкращі склади в Галле належали шляхетській родині Герців. Після смерти батька Отто фон Герц став власником усіх маєтків, через що йому й довелося обсварюватися з гальськими райцями та обстоювати інтереси своєї родини.