Із професором Губбе лучила Герца приязнь іще з університету, й вони завжди радо зустрічалися.
— Ого! Диви, й Герц тут! — здивувався Богдан.
— Тому й дискурс буде дуже цікавий, — промовив Афанасій.
— Авжеж, — погодився Зиновій, — підсядьмо ближче.
Із трудом примостилися при сусідньому столі. А тим часом студентів підсідало щораз то більше.
— Наші райці тепер вельми кирпу гнуть, — глумився фон Герц, — так начебто вони і справді можуть поскубти бороду святому Петрові!..
— Не дивуйтеся, приятелю, — підморгнув йому професор Губбе. — Адже ж Галле відоме зі своїх старих ослів…
— Які пасуться на Базельвізе,[20] — докинув котрийсь із студентів.
Розлягся загальний сміх.
— Останньо наш благочестивий пастор Йоганнус зволив заговорити про частеньке непристойне п’яніння наших достойних райців, — промовив худенький студент реторики.
— Дарма, вони й оком не моргнуть! — підхопив гальський студент.
— Але ж пастор говорив про це на проповідниці, — впирався сухорлявий.
— Приятелю, — підсміхнувся фон Герц, — райці люди грошовиті, тож їм нічого боятися пастора.
— А втім, — додав, єхидно посміхаючись професор Губбе, — райцям теж відомо, що й пастор не зі святих, бо частенько любить поклонитися Бакхусові.
— Отож-то. Крук крукові очей не видовбає! — почулися голоси.
— Та ще й подейкують, начебто райці відвідують досить часто, але потайки, певні льокалі…
— Нікуди правди діти. Дівчата там славненькі! — авторитетним тоном заявив молоденький чепурун-студент.
— Чи це правда? — запитав хтось.
— Мовчи і слухай, що говорять розумні люди, — затюкали його студенти. — Може, скажеш, цнотливцю, що ти ніколи не ходив на Розенштрассе, га?…
— Та що ви! — почервонів студент.
— Бережіться злої розпусти, — підняв значуче палець угору фон Герц, наслідуючи одного з райців Ляйпцігу.
— Та ще й бережіть вашу свободу, приятелі, — підхопив професор Губбе, — щоб не попали в тенета жіночої примани, бо страждатимете в неволі, мов Самсон.
— Геть жінок! Хай живе наука! — залунали вигуки.
— Ні, я проти! — крикнув хтось із студентів.
— Проти чого? Науки чи жінок?..
— Проти одного і другого! — почулася відповідь.
— Зле мислите, приятелю, — повчально промовив фон Герц. — Без науки людина блукатиме, мов у темряві, а без жінок життя не має ніякої цікавости…
— Не було б любови!..
— Та що ми слухаємо тут цього пустельника! — накинулися колеги на невдаху-студента. — В печеру його запхати!..
— Хай живуть жінки й вино!..
— Хай живе наука!..
затягнули дружньо вюртемберзькі студенти. Пісню швидко підхопили гальські й ляйпцігські колеги, і вкоротці каварня аж гриміла від їхнього співу.
Козаки-студенти зміркували, що дискурсу, мабуть, уже не буде, бо професор Губбе й фон Герц та старші студенти філософії і реторики розбавилися й тепер будуть виспівувати, говорити про жінок або потягнуть гуртом до котроїсь із пристойних пивних, де й похмелятимуться здорово, як це звичайно водилося по традиції в річні торгові дні. Отто фон Герц мав міцну голову й любив хильнути чарчину. Він також платив щедро за всіх і під час веселощів пригадував свої студентські роки.
Тому українці подалися геть із каварні й на вулиці потрапили в гомінку юрбу розбавленого студентства, яка сунула до пивної під назвою «Вайсе Тавбе»[22], де залюбки збиралися студенти, котрі цікавилися більше мистецтвом, ніж філософією, теологією чи економією, не говорячи вже про медицину. Тут охочі з них читали свої вірші, дискутували палко про музику і драму, компонували непристойні памфлети на професорів та взагалі витівали різні штуки та постійно сперечалися зі статечними бюргерами, які вечорами заходили до пивної випити смаковитого чорного пива й послухати новин.
21
Vivat professores — слава професорам! У Вюртемберзі ми завжди шукаємо молодих гарних дівчат.