Тут незнайомець устав і, підійшовши близько до Зиновія, проказав твердим півголосом:
— Вірю, що Венера, зоріючи на заході, засяє…
— Теж у темноті на сході, — докінчив із полегшею Зиновій.
Він заспокоївся. Незнайомий належав до мазепинців і був на службі гетьмана Орлика. Родину Любовичів пов’язувало з гетьманом далеке споріднення, а один із дядьків Зиновія, козацький старшина, вийшов із гетьманом Іваном Мазепою на еміграцію, служив опісля при Орликові, ходив таємним емісаром в Україну й був убитий москалями недалеко Києва. Мазепинство було сильно закріплене в родині Любовичів, то й не диво, що мазепинці на службі Орлика скоро нав’язали контакт із молодим Зиновієм у Галле і втягнули його до своєї політичної дії. До нього приєдналися пізніше Богдан Метелиця, Марко Хуторний і Афанасій Кваша. Й хоч він із ними і дружив, то Марко Хуторний і Афанасій Кваша не цікавилися політичними справами, до того ж уважали, що гетьман Мазепа таки був зрадником. Зиновій не дивувався, бо їхні родини були нагороджені за вірність цареві й одержали хутори на довічність — ті хутори, що були забрані в козацької старшини, яка вийшла з Мазепою на чужину.
— От і добре, — затер незнайомий руки. — А тепер будьмо знайомі. Я — Аскер-паша, емісар Його Милости гетьмана Пилипа Орлика.
Правиці обидвох міцно стиснулися.
Про таємничого Аскер-пашу, близького співробітника гетьмана Пилипа Орлика, Зиновій уже чув багато від інших гетьманських висланників, які час до часу контактувалися з ним у різних справах. Йому було приємно, що така видатна персона, як Аскер-паша, завітала до нього особисто.
— Так це ви Аскер-паша? — перепитав зраділий і схвильований Зиновій. — Я чув про вас неодноразово, тому безмірно радий, що маю шану вітати вас у себе…
Аскер-паша підійшов швидко до дверей, відхилив їх, виглянув у темний коридор, потім замкнув двері на ключ і погасив свічку.
— Розмовлятимемо в темряві, й то дуже тихо. Ваші колеги, вертаючи, зауважать світло й можуть сюди прийти, а я не хочу, щоб хтось мене бачив тут, у вашій кімнаті. Обережність ніде й ніколи не зашкодить, навіть у студентській бурсі… Скажіть, ви часом не знайомі з Отто фон Герцом?..
— Знайомий, але не сказав би, що близько. Фон Герц дуже цікавиться студентським життям і симпатизує студентам… Нас, козаків, він також знає, бо ж ми тут знані всім…
— Гм… Кажете, що близько ви з ним не знайомі?
— Ні.
— А ваші побратими?
— Теж ні.
— Вам і Богданові треба буде за всяку ціну знайти можливість зблизитися до фон Герца. Для звичайних студентів, можливо, це не буде легкою справою, але пробувати треба, тим більше тому, що фон Герц цікавиться студентством і часто йому патронує. Спитаєте, навіщо таке зближення? Скажу. Справа в тому, що наші приятелі із Франції почали поволі, так би мовити, «обробляти» фон Герца, а він може принести нам велику користь, бо це хитрющий лис. Ніхто з наших приятелів, ані з нас, мазепинців, не має певности, чи фон Герц не буде лукавити та не заграватиме на дві сторони, тобто французьку й саксонсько-московську. Знаємо, що Отто фон Герц не любить москалів, але ж він повірений курфюрста, а цей увесь час в’яжеться тісно з москалями. Можливо, що згодом французи когось пришлють сюди, а до того часу вам обидвом належить слідкувати за фон Герцом. Реляції складатимете в купця Пірса, який буде пересилати їх далі. Для вашої інформації, Пірс перебуває на службі французів, і з ним ви можете говорити одверто. До речі, я ще перебалакаю з ним про це завтра вранці.
— Боюся, що важко буде нам справитися, — похитав головою сумнівно Зиновій. — Отто фон Герц частенько виїздить із Галле, доступ до нього також нелегкий, а ще важче буде нав’язати з ним ближче знайомство.
ЕМІСАР ОРЛИКА
Поночіло.
На просторе подвір’я Свято-Дмитріївського манастиря в’їхала карета, запряжена шестірнею, й зупинилася перед великою манастирською церквою.
З карети проворно вискочив молодий чорновусий козацький старшина й подав руку поважному, повнотілому мужчині, багато одягненому, який важкувато ступив зі східців карети на землю.
До них уже підходив поквапно високого росту монах із розкішною сивою бородою, спираючися на високу палицю, оковану сріблом. Він легко вклонився.