— Розповідати можна багато, Ваша Милосте, але все воно зводиться до одного: не гаразд із нашою справою…
— Я слухаю тебе, Остапе, — проказав тихо Полуботок.
— Відбув я оце поїздку до Англії, був у Франції, проїхав Саксонію й Чехію, а з Молдавії продістався в Україну. Подорожую вже кілька місяців. За цей час побував усюди, де слід було мені бути, й зустрічався, з ким потрібно. Англійський двір ставиться до нашої справи прихильно. Король Юрій, думаю, що вам уже відомо з наших давніших реляцій, дружив із Войнаровським і з того часу цікавиться Україною. Але Юрій в Англії чужинець, а англійські лорди ведуть свою політику, тому він рад не рад мусить-таки прислухатися до їхнього голосу. Між ними є також прихильники Петра, бо їм, як і багатьом західньоевропейським політикам, подобається те, що він європеїзує Московщину. Та це ще не таке істотне. Важливішою є їхня настанова розгорнути широку торгівлю з москвинами. Виступаючи офіційно в Англії як посол Порти, я мав можливість говорити особисто з королем Юрієм, а цю секретну зустріч улаштував мені лорд Стейнговп, наш приятель. Король — розумна людина. Сказав мені дуже гірку правду у вічі, що ми, українці, в чужій службі служимо надто вірно й часто забуваємо свою батьківщину. При цьому порівняв нас із його німцями, які на англійській службі теж забувають про свою рідну німецьку землю. Вельми жаліє за Войнаровським й обіцяв підтримувати дискретно нашу справу. Це дуже багато з його сторони, коли брати до уваги всі ті труднощі, які має чужинець на англійському троні.
Гетьман схвально покивав головою.
— Значно ліпше представляється ситуація у Франції, — продовжував Аскер-паша. — Ця західньоевропейська держава, пов’язана вузлами тісної дружби зі Швецією, є нам вельми прихильна. Її монарх прийняв багато козаків на свою службу, а Григора Орлика, полковника французької армії, високо цінять на королівському дворі Франції. Французькі звідуни співпрацюють із нами добре, й завдяки їм ми маємо завжди скорі інформації про те, що діється на західньоевропейських дворах, зокрема тих, до яких нашому братові-козакові доступ є дуже трудний…
— І небезпечний або й зовсім неможливий, — додав Полуботок.
— Зовсім слушно, Ваша Милосте, зовсім слушно. Для прикладу візьмімо австрійський чи саксонський двори. Наш брат до них не пролізе, бо його скоро викриють і коли не скрутять голову, то зроблять іще гірше: віддадуть його «великому європейському володареві», як залюбки називають на тих дворах царя Петра. Зокрема, небезпечним для нас тереном є Саксонія, де нам щораз частіше доводиться діяти почерез наших французьких приятелів, хоч і їм не раз попадається на горіхи від твердолобих саксонців. Усе-таки даємо собі якось раду з ними. До речі, Ваша Милість знають маркіза Лор’є і, сподіваюся, мали нагоду з ним зустрічатися…
— Так, минулого року. Він приїздив інкогніто до Києва як саксонський купець. Дуже цікавий чоловік…
— І проворний із біса, — докінчив паша. — Завдяки йому стали відомі наміри москалів схопити графа Григорія Орлика…
— Схопити Григорія Орлика? — здивувався гетьман.
— Так, Ваша Милосте. Коли москалям вдалося схопити Войнаровського, то чому ж не пробувати схопити гетьманського сина? Маючи його у своїх руках, москалі нам заспівали б…
— Розказуй, Остапе, про цю справу, — зацікавився гетьман.
— Як відомо Вашій Милості, французи воюють тепер із голендерами. Це така собі війна й не війна, але триває вона вже довженько. Бере участь у тій нікчемній війні і Григор Орлик із сотнею козаків — завзятими рубаками, які вийшли ще з Мазепою на чужину. Так ото саксонці, що помагають голендерам проти французів, за намовою москалів, переодягнули своїх вояків у достоменно таку ж саму одежу, яку носять орликівці, й, використавши нагоду, хотіли були схопити Григора Орлика чи в часі бою, чи на постої, що їм, до речі, було б удалося зовсім легко, бо, напевно, ніхто із французів їх не перевіряв би, приймаючи за орликівців. На превелике щастя, хтось із саксонців злакомився на гроші і прозрадив увесь плян французам…
— Що ж сталося опісля?
— Так як було запляновано, саксонці підкрадалися однієї ночі під похідну квартиру Григора, але тут їх уже чекали заховані козаки й вибили саксонців до ноги.
— Москалі розпускають усюди свої щупальця, — проказав тихо гетьман. — Минулого тижня мої довірені люди донесли з Царгороду, що новий царський посол, граф Василій Павлович Юсупов, домагався знову видачі Його Милости гетьмана Орлика.
Аскер-паша аж підскочив.
— Хто? Юсупов? То це він тепер послує в Царгороді? Так, так. Я знав іще перед виїздом, що прибуде новий посол. Треба буде мені ближче ним поцікавитися. Відома річ, що москалі ввесь час намагаються підкуплювати турків, не жаліючи золота. Їм добре відомо, яку ролю відіграють хабарі в падишаховім царстві. Ціле щастя в тому, що великий везір Ібрагім є ворогом Москви. Турки лякаються Петрового державницького розмаху, бо він загрожує османській імперії. Але султан уже старий, і невідомо, яку політику поведе його син супроти Москви. Знову ж таки й Петро не вічний…