В часі слідства помер у в’язниці наказний Гетьман, генеральний писар Семен Савич, а жахлива тюрма підірвала здоров’я багатьох ув’язнених козацьких достойників.
Не багато говориться в книгах історії України про гетьмана-мученика. Погляди істориків-дослідників є також поділені щодо самої особи Павла Леонтієвича Полуботка.
Найдокладніше розповів про. Полуботка та його гетьманування автор «Исторіи Руссовъ», представляючи його як справжнього борця за права й вольності українського народу. Прихильну оцінку Полуботка знаходимо також в праці німця Жана-Бенуа Шерера, який довго проживав у Петербурзі й був добре ознайомлений з історичними подіями, що мали місце в російській імперії у XVII столітті. Історіограф Д. Н. Бантиш-Каменський характеризує Павла Леонтієвича Полуботка як патріотичну, непохитну людину, котра постраждала за свій нарід, і в «Исторіи Малой Руссіи» того ж науковця Павло Полуботок виступає як герой українського народу. Історик Микола Маркевич відмітив у своїх працях, що Полуботок над усе цінив правду, а Україну він любив, як свою рідну матір і за неї завжди заступався.
Критичну оцінку особи наказного гетьмана знаходимо в історика О. М. Лазаревського, який доказував, що Полуботок поводився не краще від іншої козацької старшини й нажив собі величезні багатства. На думку Лазаревського, автор «Исторіи Руссовъ» насвітлив постать Павла Полуботка в надто рожевому світлі.
Російський історик С. М. Соловйов писав про Полуботка у XVIII томі своєї «Исторіи Россіи съ древніших временъ». Його матеріял головним чином джерельний. Соловйов відмітив, що московський уряд, використовуючи ворожнечу між козацькою старшиною а народом, хотів прирівняти Україну до Росії, а козацька старшина намагалася з усіх сил зберегти гетьманат і старий порядок в Україні. Гетьманської булави хотіли, — на його думку, — полковники Павло Полуботок і Данило Апостол. Чим більше московський уряд інтригував серед народу проти козацької старшини, тим більше вона вперто домагалася обрання гетьмана. Історик-науковець М. І. Костомаров використав петербурзькі архіви, досліджуючи справу ув’язнення Полуботка й старшини. На його думку, до ув’язнення наказного гетьмана причинився у великій мірі донос про таємні зв’язки Павла Полуботка з екзильним гетьманом Пилипом Орликом і мазепинцями. Костомаров признає існування двох протилежних собі історико-дослідницьких поглядів на особу Полуботка. Цар хотів злити в скорому часі Україну з Росією й зустрівся зі сильним спротивом козацької старшини, яка бачила в намірах царя Петра загрозливу небезпеку для України. «Ми, — писав Костомаров, — не можемо визнати ні справедливости тих обвинувачень, які були штучно піднесені проти Полуботка, ані обвинувачувати старшину за домагання утримувати в Україні старий порядок, що не подобався цареві, й він намагався його скасувати…»
Хоч погляди істориків-дослідників про особу наказного гетьмана Павла Леонтієвича Полуботка та його коротке турботливе гетьманування є різні, проте він перейшов до історії українського народу як гетьман-мученик за волю України, за українську національну справу. Таким українським патріотом — борцем за права й вольності українського народу характеризує Павла Полуботка д-р Святомир М. Фостун, відомий суспільно-громадський діяч, публіцист і письменник у своїй історичній повісті п. н. «Нас розсудить Бог», що її даємо читачам до рук.
Чи були в наказного гетьмана Павла Леонтієвича Полуботка таємні зв’язки з гетьманом Пилипом Орликом і мазепинцями, котрі проживали поза межами України й діяли в користь української національної справи? Безумовно, що були. Одначе вони втримувалися в найбільшій обережності з уваги на московських шпигунів і донощиків. Саме тим зв’язкам і питанням української проблеми, які впліталися в хитрюще плетиво тогочасної європейської політики, присвячує автор багато уваги у своїй повісті, в якій перед очима читачів пройдуть багаточисленні, часто й химерні персонажі, різні цікаві, тогочасні події, що відбувалися не тільки на прегарній українській землі, але й в різних європейських державах, а також і в османській імперії та в Московщині.
Читачі зустрінуться у повісті з різними молодими людьми, козаками, студентами, молоденькими старшинами на службі Франції, синами свідомої козацької старшини, котрі служили чесно й віддано Україні й клали за неї молоде життя.