— Ваша милість рекли істинну правду, — змахнув сльозину військовий товариш Жердина, — мусимо всі за одне стояти, за нашу вітчизну, а коли й доведеться покласти нам голови за неї — мусимо на те бути готові…
— Всі готові!!! — загриміла світлиця.
— Всі постоїмо за нашого наказного гетьмана! — зірвався з місця полковник Маркович.
— Слава гетьманові! Слава!!!
— Спасибі вам, панове товариство, спасибі, — вклонився Полуботок. Не сумнівався в їхній щирості.
Це були козаки, яких москалі не перетягли на свою сторону. На них можна було сполягати й не лякатися, що котрийсь із них побіжить із доносом. Можна було їм вірити, що у критичну хвилину вони не відступлять і не зрадять. Знав їх усіх уже багато років.
І вірив їм.
Посміхнувся радісно.
— Спасибі вам, що прийшли обміркувати та порадитися разом про клопітливі діла, які ми ще дбайливо розглянемо на раді. Тепер-ки ж ходімо до залі та й зустрінемо з нашими родинами Новий Рік, як годиться за нашим козацьким звичаєм!..
У великій бенкетній залі гетьманського будинку, залитій сліпучим світлом, гриміла музика.
По натертій воском до такого ж сліпучого блиску підлозі кружляли у веселому танку пари. Дзвеніли остроги й шаблі, мерехтіли кунтуші, розшиті золотом і сріблом, переливалися чудовими відтінками самоцвіти на багатих жіночих одягах.
Попід стінами сиділи на вибагливо-м’яких кріслах старі пані та спостерігали з цікавістю, як забавлялася молодь. Коло гостей крутилися ввесь час чепурно одягнені гетьманські служки й підносили їм щоразу смаковиті напої з погребів гетьмана.
Поважні дружини козацької старшини милувалися своїми вродливими донями, які цвіли у веселому танку, та мізгували нишечком про майбутніх зятів, пробігаючи очима по струнких постатях молодих козаків, що витанцьовували з їхніми чадами.
Хоч молодь і танцювала охоче польонези, менуети й контраданси, то все-таки найохочіше витанцьовувала метелицю, в якій пари неслися вихром по залі й розкидали довкола голово кружні танкові рухи та молодечу веселість.
Надходила північ, і розбавлений Петро Черниш, танцюючи зі своєю нареченою — стрункою, прегарною Галею, донькою знатного військового товариша Лісовика, вважав себе найщасливішою людиною серед присутніх. Галя була справжньою красунею, донькою-одиначкою повдовілого Луки Лісовика — заслуженого й багатого козацького старшини, який приятелював із генеральним суддею Чернишем. Обидва вони здавна мріяли про те, щоб їхні діти побралися, й дуже раділи, що їхнє бажання здійснювалося.
Серед жвавого танку біля дверей зчинився рух, і гості почали розступатися. В залю входив наказний гетьман із генеральною старшиною та знатними віськовими товаришами. Кмітливі гості запримітили, що генеральна старшина приховувала турботу під удаваними усмішками. Гетьман кланявся на всі сторони, підходив до гостей, старався сказати кожному з них ласкаве слівце та дякував усім, що загостили в його двір.
— Ох і краля моя хрещениця стала! — вигукнув він, зупинившися перед Галею. — Давно тебе не бачив, доню. Як же ж мені не потанцювати з такою красою?! — захоплений гетьман поцілував її в чоло, а тоді гукнув до свого старого маршалка двору: — Юрку, скажи музикам, хай грають польонез!..
Простягнувши руку Галі, гетьман поплив із нею у граціозному танку на середину залі. За гетьманом пішов у танок генеральний суддя з гетьманшею, а за ними послідувала і старша козацька знать.
Коли танок скінчився, служки почали підносити всім чарки зі старим вином. Тримаючи їх у руках, гості підходили до гетьмана, який стояв посередині залі з своєю родиною й генеральною старшиною.
Полуботкові не хотілося підносити заздоровицю[63] за царя, й він, пробігаючи поглядом присутніх, шукав між ними такого, хто міг би донести Вельямінові. Не знайшов. Та й не диво, він же запрошував у гостину довірену старшину. Вирішив не підносити заздоровицю за царя. Цур і пек тому гаспидові!..
Великий голляндський дзигар ударив повагом дванадцяту годину ночі. У ньому відчинилися дверцята, й із них вийшли мініятюрні фігурки — козак, польський шляхтич, жид та москаль. Ці фігурки мали голосні дзвіночки, й кожна з них тричі продзвонювала своїм дзвінком.
Гетьман звів руку з чаркою високо вгору.