Бо ж, по старому звичаю, цехові збори відбувалися завжди з багатим обідом, що його готувала пані цехмайстриня з допомогою дружин цехових братчиків. Самі ж братчики робили складчину між собою на цей обід. Хто привіз лантух борошна, хто притаскав крупів, хто запашну олію, кадь риби, а багатенький цеховий братчик Лука Синиця звелів синові заколоти вгодованого веприка й відвезти його в цехмайстровий двір, мовляв, знай наших…
Подбати про напої це вже була турбота самого цехмайстра Спиридона. Він торгувався довгенько і вперто зі шинкарем, підсліпуватим Хомою, вговорюючи його, щоб не дорожився вельми й не здирав із нього багато грошей за ці напої. Їх же потрібно чимало. Цехова братія любить потягнути чарчину. Крім неї, будуть іще й гості. Може прийти хтось із городських райців. Часом любить зайти на збори сотник Потічний, може, й сам протопресвітер Методій загостить із протопопами. Ці ж вельми полюбляють такі оказії.
Цехмайстер, вимотавшися зі шинку, почмихував невдоволено. «Бісів Хома зідрав усе-таки багацько грошей. А ще й доведеться дати отцю Методієві за відправу в неділю», — міркував він, простуючи до собору, щоб погомоніти з отцем протопресвітером. По дорозі цехмайстер перестрітив та перекинувся слівцем із наймолодшим цеховим братчиком Зіньком, який обходив цехових братчиків, запрошуючи їх кожного зосібна на річні цехові збори. Вістувати братчиків уважалося неабиякою честю. Зінько, входячи в хату цехового братчика, хрестився набожно до ікон, опісля з повною повагою розгортав цехове знамено — шовкову плахту, на якій красувався вишитий кустарно чобіт, і кланяючися низько братчикові, проказував урочисто: «Прошу покірно прийти в неділю на річні цехові збори». Йому за це підносили чарку й пригощали пиріжками, пампушками, борщиком чи холодцем і тицяли йому дрібну монету. Обгодований і вдоволений Зінько пізно ввечері кінчав обхід цехових братчиків. Адже вони жили по всьому Глухові та ще й у пригороддях. Було ж куди ходити. Радий Зінько підраховував, скільки перепало йому грошенят з обходу.
В неділю правилася в соборі урочиста Служба Божа. Цехові братчики у святкових жупанах та в обов’язково нових чоботях стояли у храмі по правиці та ще й попереду всіх, із своєю корогвою. Так було заведено, що раз у рік їм належалася така честь — стояти в соборі спереду всіх. Хоч би навіть у храм прийшла вся військова генеральна старшина, цехові братчики не поступились би їй своїм місцем.
Попереду всіх братчиків стояв сановито й статечно пан цехмайстер Безвухий, у зеленому жупані та у нових сап’янцях. Він щораз хрестився розмашисто, тут же нишком споглядаючи на сутулуватого, тяжко грошовитого глухівського райцю Касіяна Коцюбу. Обидва вони були великі недруги. Здавна вже.
Діло пішло з того, що ще за гетьманування Мазепи, хай чужа земля буде йому легкою, як згадує пан цехмайстер частенько, багатий бездітний цеховий братчик Дем’ян Крутько, вмираючи, записав для шевського цеху свій млин у літонському присілку. Запис був уведений у глухівських городських актах і видавалося, що все ніби гаразд. Коли ж повмирали свідки, які були при тому, що Крутько записував млина на шевський цех, райця Коцюба загорнув собі млин, заявляючи, що його він одержав від магістрату за свої заслуги для города Глухова. «Стривайте ж бо, як же ж це городський магістрат міг оддати вам млин, коли він наш?» — закричали цехові братчики. «Ваш?» — ніби дивувався Коцюба. «Авжеж, — одповідали братчики, — так і в городських актах записано». «Ніде немає такої записі», — знизує плічми Коцюба. «Як це немає?» — дивуються братчики. «А так, що немає», — проказав преспокійно райця.
Кинулися братчики негайно в магістрат.
Коли і справді. Ні сліду зі запису Крутькового млина для їхнього цеху.
Братчики у крик. Подали магістрат у полковний суд. Для полковного суду вийшла неув’язка. Незручно ж притягати до відвічальности такий сановитий магістрат, як глухівський.
І полковний суд передав справу до генерального військового суду. Відомо ж, що генеральний суд не поспішає. Так оце й позов глухівського шевського цеху з магістратом затягнувся на довгі роки. Не було нічого вирішено генеральним військовим судом за гетьманування покійного Скоропадського, а райця Коцюба так і не мислить віддати млина цехові, бо ж млин вклинюється в його землю. А втім, хіба йому не довелося потрусити здорово гаманцем, щоб підкупити магістратських писарів, щоб вони знищили безслідно в актах Крутьків запис?!
Цехові братчики бідькалися зі свого безсилля. Нелегко їм правуватися з багатющим райцою, який засідає у глухівському магістраті та й водиться запанібрат із полковими суддями, писарями та всякою іншою знаттю.