— Ого! Рідкий гість завітав, — привітав радо Рак городового писаря, — сідай ке лише й пригощуйся варениками. Ніхто таких смачних вареників не готує як моя Маланка. Жінко! — гукнув Рак. — А дай ке лишень другу чарку!
Тодосій, не даючись просити, став одразу ж уплітати смачні вареники, що аж купалися у маслі та, попиваючи грушівку, виклав Ракові свій замисл, — наламати хвоста капосному Гнилиці, прикинувши при тому, що й городський отаман не від того, щоб провчити вражого цехмайстра.
— Що ж, це можна, — погодився Рак, — діло не зложноє, я його вчиню. За те в магістраті мені треба твоєї помочі, Тодосію.
— Говори, в чому діло?
— Таранин луг ти звичайно знаєш. Мені він вельми пригодивсь би на випас коней. Луг належить до города й купити його мені не вдасться. Ти ж пособи мені, щоб я зміг той луг винайняти від города на випас коней.
— Мислю, же то можна зробити. Оце поговорю з городовим отаманом і звістую тобі, яким вітром віятиме. Як отаман буде за мною, тоді все пройде гаразд…
Військовий товариш Рак, діючи з намови городового писаря, навідався за кілька днів у город і, зайшовши до цехмайстра Гнилиці, став замовляти собі дорогі чоботи зі сірої замші. Цехмайстер зацінив дорого, вказуючи, що замша дорога, бож її треба спроваджувати з Києва. Рак не сторгувався зумисне з цехмайстром, вимовляючися, що, мовляв, цехмайстер цінить задорого і, зайшовши до шевського майстра Сильвестра Бороди, замовив собі чоботи зі замші по значно дешевшій ціні.
Коли ж чоботи були готові, Рак пішов тоді до цехмайстра Гнилиці й почав з ним сваритися за те, що цехмайстер порушує встановлені цехові ціни.
— Бачиш Гнилице, які гарні чоботи пошив мені Борода, — хизувався Рак новенькими чобітьми. — Й зробив краще ніж ти. І дешевше. Де твоя совість?!
— Робота нічого собі, — мовив ніби байдуже цехмайстер, — але матеріал нікудишній. За рік-два зовсім зітреться.
— Це ти вже неправду говориш, Гнилице, — накинувся на цехмайстра військовий товариш, — матеріял добрячий, хоч куди. І за роботу Борода взяв як Бог приказав. Ось, ке, ти лише скажи мені, як це ти міг порушити цехову таксу? Адже ж ціна за матеріял і роботу встановлена цехом. Як же ти одважився порушити таксу, га?!
— Я не порушив цехової такси, — боронився цехмайстер, — матеріял буває різний, один дорожчий, другий дешевший. Ти хотів чоботи з добрячої замші, а це дорогуватий матеріял. Тому я й поставив таку ціну.
— Не хочу і слухати, що ти верзеш, — впирався Рак, — подам тебе до магістрату за порушення такси. Ти мислиш, що як ти цехмайстер, тобі вільно порушувати цехові регулямени й чинити, що завгідно. Е, ні, голубе! І над тобою є власть…
Військовий товариш Рак, полаявшися з цехмайстром, справді подав Гнилицю до магістрату. Там на це тільки й ждали та оштрафували цехмайстра гривною.
За цехмайстром обстояв цех і подав відклик до сотника. Сотник потягнув за магістратом, а тоді цех зарекурсував[87] до полку. Справа опинилася в полковому суді. Цех програв. Цехмайстрові Гнилиці довелося заплатити грошову кару за порушення цехової такси. Цех мав заплатити всі судові кошти, а цеховим братчикам було суворо наказано, щоб вони не відважувалися порушувати встановленої такси на свої вироби, бо будуть «якь самоволци власти і праву противляся примкнені».
Хмелівські міщани — купці й цеховики, побачивши, яке лихо трапилося шевському цехові за те, що відважився виступити проти магістрату, притихли й уже не домагалися городового сходу.
Городовий отаман Біловід і писар Тодосій затирали руки з великого вдовілля, що провчили вражих цеховиків, а цехмайстер Гнилиця нишком лютував і кляв магістратських хапуг, безсовісну сотенну старшину та несправедливий полковий суд.
У КЕНІГСБЕРЗІ
— Ще чашечку чаю?
— З приємністю вип’ємо, ваша достойносте.