Довге чорне кімоно хитнулося, наче проплило по кімнаті, а міцна, жилава рука, поклала легенько, майже нечутно, на столику чашки зі запахущим чаєм.
Аскер-паша не міг не зауважити дорогого персня на середньому пальці послової руки. На персні розкидалося щирим золотом сонце — символ далекого таємничого Ніппону[88].
На лиці посла, барона Йомути, не можна було нічого відчитати. Воно було жовте й непорушне. Голос барона був тихий, проте виразний і спокійний, без найменшого хвилювання.
«Важко збагнути цього нехриста, — міркував граф фон Герц, — ніяк не вловиш, що він мізгує. Але добре, що він не любить москалів».
— Нас, достойні каваліри, — мовив тихо барон, — єднає спільний інтерес — поборювати Московію, яка виростає на наших очах у великодержаву. Цар Петро намагається зробити її європейською потугою, але завойовування його військами щораз більших просторів азійської території та поневолювання волелюбних народів і племен вказує, що Московія хоче стати теж і азійською потугою. Вона експансує постійно й це турбує серйозно уряд нашого божеського мікада[89]. Ми не хочемо, щоб Московія стала сусідом країни сходячого сонця, бо тоді, хоч нас і розділятиме море, Ніппон буде почуватися загроженим…
— Розуміємо, — притакнув Аскер-паша, — а як Китай, ваша достойносте?
— Китай, це теж наша турбота, — продовжував барон Йомута, — це наш неприятель, до якого тепер залицяється Московія. Можливий альянс, нездорового під державним оглядом, але велелюдного Китаю та експансивної Московії може бути вельми загрозливий для Ніппону. Тому, як бачите, ми шукаємо союзників в Европі, щоб із їхньою допомогою погамовувати московську експансію.
— Що звичайно не легко дається, — замітив граф фон Герц.
— Так, це правда, — притакнув барон, — деякі європейські держави ставляться не тільки що прихильно до Московії, чи пак по-новому — Росії, а навіть захоплюються розмахом її модернізації. Інші легковажуть наростаючу нову політичну силу в Европі, яка, до речі, ніколи не буде на мою думку, ставитися прихильно до Европи. Цар Петро хоч європеїзує Московію, проте вона ніколи не буде духовно європейською і ніколи не сприятиме Европі…
Граф фон Герц немало дивувався, слухаючи барона. «Як цей ніппонець глибоко мислить? Все те, що він говорить, істинна правда, що її не все хочуть розуміти чи збагнути деякі європейські володарі».
— Радіємо, що Висока Брама збагнула підступну політику царя Петра й нас підтримує. Прошу переказати великому везірю мою вдячність, — нахилився барон до Аскер-паші. Цей мовчки легко вклонився.
— Доля козацького хороброго народу нам також не є байдужою, — продовжував барон Йомута. — Його прагнення жити вільним життям ми підтримуємо. Вам відомо, ефенді, ми підносили козацьку справу на французькому, англійському та австрійському дворах. Тут, у Прусії, ситуація не до гідна, бо занадто захоплюються Московією, або радше кажучи, забігають ласки у москалів. Ваш електор, достойний пане графе, вельми слухається царя Петра.
— На жаль, так, ваша достойносте, але його повірений граф фон Герц думає зовсім інакше про царя Петра й москалів як саксонський електор, — посміхнувся граф.
— З чого я вельми радію, — підхопив весело Аскер-паша.
— Я теж не менше, — посміхнувся й собі барон Йомута, — багацько чував я про вас, достойний пане графе і радію, що у вашій достойній особі маємо доброго приятеля й союзника проти москалів.
— Що буде в моїх силах, зроблю і допоможу добрій справі, — склонився граф, поклавши руку на грудях.
Барон Йомута попрохав своїх гостей до їдальні.
Над Кенігсбергом насупилися чорні хмари.
У них загоготів літній грім і сліпучі блискавки стали прорізувати скуйовджені хмари.
Линув зливний дощ на рухливе місто.
Важкі дощові краплі стукали голосно об кватирки вузьких високих вікон чепурного будинку на Фюрстенштрассе, над входовими дверима якого чорнів московський царський орел.
Граф Петро Андрійович Радонов підійшов до вікна.
Кремезний мужчина у шкуряному каптані, що сидів біля стола, зам’яв нервово в руках свій ловецький капелюх.
— Ви, Гансе, справжній йолоп, — повернувся граф лицем до мужчини, — не знаю, за що властиво я вам плачу? Досьогодні ви ще не вспіли розвідати, де саме в Кенігсберзі перебуває отой пришелепуватий француз м’сьє Лімез, що попсував наш увесь плян.
— Прикро мені, ваша високосте, але не зміг нічого довідатися, — розвів безрадно руками мужчина, — я приказав моїм людям нишпорити без угаву в місті, і як не диво, не можуть попасти на слід того жевжика.