— Ні, ви, мабуть, з ума зійшли! — викрикає він по хвилині. — Тут же стільки справ, що їх мені треба розглядати хіба півроку…
— Сміємо сказати, Ваше Сіятельство, — мовить Рубець, — що ми згідні з тим, що Ваше Сіятельство зволили сказати.
— Що-о?! — витріщується граф на козацьких емісарів, не знаючи, чи вони глузують з нього, чи говорять поважно.
— Дозвольте, Ваше Сіятельство, покласти ще одну справу, — говорить Биковський і кладе на столі майже під самі руки віце-канцлера товстенький пакет.
— Збожеволіли. Ви справді божевільні! — кричить віце-канцлер. — Я вас сейчас погоню з канцелярії… От, клятий народ, оті черкаси, — сопе сердито граф, звалюючись важко у широке крісло з різьбленою спинкою і царським орлом.
Козацькі емісари сидять сумирно і їх зовсім не зворушує ані не лякає гнів графа Остермана. Лише Черниш сполохався, почувши як кричить і сердиться віце-канцлер, але побачивши спокійні обличчя Рубця й Биковського, заспокоївся.
— Що це знову ви тут тицьнули мені? — втихомирюється по хвилині віце-канцлер.
— Уклінно просимо поглянути, Ваше Сіятельство, — підводиться Биковський з чемним уклоном.
— Знову якась єрунда, — бурмотить граф. Усе таки він розриває пакетик і на стіл висипаються кілька самоцвітів.
Віце-канцлер міряє очима козацьких емісарів і самоцвіти та крутить головою.
— От чорти. Де ви взялися на мою голову? — говорить він примирливо, ховаючи самоцвіти у таємну скритку свого стола. — Будемо старатися переглянути ваші справи, — підводиться він. — Передайте мій привіт Павлу Леонтієвичу і генеральній старшині.
— Перекажемо, Ваше Сіятельство, — підводяться і собі козацькі емісари.
— Вот хорошо. Приходьте сьогодні на вечерю до мого двору. Буде невелике товариство, — запрошує граф козацьких емісарів.
— Спасибі, спасибі, Ваше Сіятельство, — кланяються емісари.
Другого дня козацькі емісари були на авдієнції у цариці. Сенатський обер-секретар Макаров провів їх довгими коридорами літнього царського палацу до покоїв цариці й, шепнувши щось нишком придворній дамі лейді Мері Гемилтон, він по-змовницьки, підморгнувши емісарам, залишив їх самих.
Цариця прийняла ласкаво козацьких емісарів. Вона розглядала захоплено дорогі подарунки, що їх піднесли емісари, читала поволі супліку козацької генеральної старшини та, задивляючись на вродливого чорновусого Черниша, крутила довго суплікою в руках, неначе не знаючи, що їй вчинити. Цариця була видимо заклопотана. Вона не хотіла відмовити козацьким емісарам, бо їй подобалася їхня чемність і панські манери. Без розшитих золотом мундирів, прикрас, орденів, перук, навіть одягнені скромно, проте своєю чемністю і галянтністю заткнуть за пояс кожного московського вельможу. Не гоже їм відмовити. З другого ж боку цариця Катерина лякалася свого чоловіка, знаючи, що він ставиться неприхильно до козацької старшини.
— Спасибі вам, панове посли, за ваші подарунки. Мені завжди мило бачити ваших земляків у Пітері, — говорила цариця, усміхаючися. — Я помислю над прошенієм вашої генеральної старшини і зроблю, що зможу. Спасибі вам. Я рада бачити у себе послів далекої чарівної Малоросії, про котру мені так багато розповідали…
Прийом у цариці не тривав довго. Придворна дама, супроводжуючи їх крізь покої, була у сьомому небі, коли Черниш заговорив до неї по-англійському. Цієї мови він вчився, перебуваючи на Заході. Лейді Гемилтон запевнила козацьких емісарів, що буде теж прохати царицю, щоб вона поставилася прихильно до козацького прошенія, хоч виглядає, що це буде важкувата справа. Придворна дама була не менше як і цариця, очарована галянтними козацькими послами й сердечно з ними розпрощалася.
Емісари йшли Невським проспектом, на якому завжди було велелюдно, а в торгівні дні прямо глітно. Товпився тут різношерстий люд: купці, ремісники, міщани, канцеляристи, офіцери, солдати, чужоземні, торгівці й моряки. Хто з них займався торгівлею, в того був на грудях невеликий мідяний значок із царським орлом і літерою П. Без такого значка нікому із чужинців не можна було торгувати у Петербурзі. Чужинців тут було чимало. Німці, голляндці, данці, англійці, араби, тут і там чорніли навіть негри. Пивні торгували во всю. Хто зовсім сп’янів та починав бешкетувати чи ліз битися, того миттю хапали за шиворіть і вижбурлювали з пивної. Під мурами сиділи каліки й жебраки та слізно прохали милостині, простягаючи руки до купців та багатіше одягнених прохожих.
Черниш розглядав із цікавістю рухливе галасливе людське стовпище та зупинявся на мості, спостерігаючи невеликі кораблики, човни, душегубки та баржі, що ними була захаращена Нева, по другій стороні якої сіріла грізна новозбудована Петропавлівська кріпость.